На Чернігівщині відкрили меморіальну дошку офіцеру армії УНР. ФОТО

У приміщенні школи в селі Роїще на Чернігівщині відкрили першу меморіальну дошку офіцеру Армії Української Народної Республіки Михайлу Зінченку.

На відкриття меморіальної дошки приїхала двоюрідна правнучка Михайла Зінченка Лариса Губко з Чернігова, повідомляє УІНП.

Фото: УІНП 

Меморіальна дошка змакетована за сприяння співробітників Українського інституту національної пам'яті Павла Подобєда та Владислава Куценка, і виготовлена за кошти небайдужих уродженців Роїща.

Поручник Зінченко на сьогодні є одним із небагатьох учасників Української революції 1917-1921 рр. – вихідців з нинішнього Чернігівського району Чернігівської області, біографії яких відомі досить докладно. Однак пошукова робота не припиняється.

Нині дослідники активно вивчають життєвий шлях сотника УНР, уродженця сусіднього з Роїщем села Хмільниці Олександра Миколайовича Гайманівського. І готуються до відкриття меморіальної дошки на його честь до Дня Незалежності України.

А в селищі Михайло-Коцюбинському (центрі однойменної об’єднаної територіальної громади) мають намір вшанувати Максима Загривного.

Краєзнавець Олександр Ляшев та Лариса Губко із чоловіком. Фото: УІНП

 

Довідка. Михайло Зінченко – учасник Першої світової війни, поручник. Нагороджений орденами Святої Анни 4-го ступеня та Святого Станіслава 3-го ступеня. Після важкого поранення в ногу був демобілізований.

Навесні 1918 р. організував у рідному Роїщі вибори делегатів на Всеукраїнський з’їзд хліборобів і був присутній на обранні Гетьмана України Павла Скоропадського. За що пізніше був заарештований і направлений до комуністичного концентраційного табору.

У жовтні 1920 р. перебрався на Хмельниччину, в район дії Армії УНР, і добровільно вступив до українського війська. Був зарахований до кінної сотні штабу 2-ї стрілецької Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії. Брав участь в боях під селами Микулинецький Ріжок, Голенищенський Майдан та Миколаїв.

Після поразки Української революції емігрував до Чехо-Словаччини і там закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. В Україні його переслідували більшовики, а в Словаччині – нацисти (за те, що переховував євреїв). Решту життя Михайло Зінченко прожив у Словаччині, там і похований.

Життєвий шлях Михайла Зінченка відновив Олександр Ляшев – краєзнавець, автор ряду цікавих видань про історію села Роїща.

Нагадуємо, що днями Апеляційний суд Київської області реабілітував петлюрівських отаманів Орлика, Ногу і Смутенка-Хоменка.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.