Спецпроект

"Маємо пам’ятати всіх жертв цього конфлікту". Урядовці вшанували жертв Волинської трагедії

6 липня у селі Рудка-Козинська Рожищенського району представники уряду та місцевої влади вшанували пам’ять жертв польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни.

Про це йдеться на сайті Українського інституту національної пам'яті.

У меморіальних заходах взяли участь Віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко, Голова УІНП Володимир В'ятрович, секретар комісії з увічнення пам’яті воїнів і жертв репресій Святослав Шеремета, заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Світлана Мишковець

 Фото: Леся Бондарук

Під час жалоби відбулась служба Божа за невинно убієнними жертвами, яких вшанували хвилиною мовчання.

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович відзначив: "Нині ми згадуємо українців, знищених у Рудці-Козинській поляками на німецькій службі. Це приклад того, як учасники цього конфлікту не цуралися використовувати в ньому третю силу, навіть якщо вона була ворожою до них самих. Так робили учасники з обох боків протистояння. Ми знаємо, що Рудка-Козинська не єдине українське село, яке постраждало у цій війні. Ми знаємо, що в ній постраждало і не одне польське село. Десь біля могил своїх предків, загиблих від рук українців, стоять поляки. Маємо пам’ятати усіх жертв цього конфлікту і вшановувати їх. Це наш обов’язок перед предками".

  Фото: Леся Бондарук

Окрім того, у пам’ятних заходах взяли участь представники громадських організацій, мешканці довколишніх сіл. До пам’ятнику Загиблим землякам присутні поклали квіти. 

Нагадаємо, що 9 липня 1943 року 300 озброєних людей, переважно поляків, які перебували на службі в німецькій поліції в селі Рудка-Козинська спалили 70 господарств із понад 200 будинками. Також було розстріляно і спалено 17 людей. Одразу після Рудки-Козинської спалили село Сокіл, потім частково знищили села Доросині, Залісці, Любче, Тихотин, Башова.

Докладніше про каральну акцію читайте тут

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.