На Волині вшанували пам’ять польських солдат, загиблих 1939 року

У селі Мельники Шацького району на Волині вшанували пам’ять польських солдат, які загинули у вересні 1939 року від рук Червоної армії.

На честь полеглих офіцерів і підофіцерів Війська Польського та Корпусу охорони (КОП – ІП) пограниччя 22 вересня тут відбулися урочистості, які вже вдруге проводять у Мельниках, – повідомляє PolUkr.net із посиланням на "Волинську газету".

 Фото: shatsk.rayon.in.ua

На кладовищі в Мельниках зібралися представники Надбужанського відділу прикордонної служби Республіки Польща, Рівненської застави Луцького прикордонного загону, Генерального консульства РП у Луцьку, Добровільних загонів праці з Любліна, органів влади Шацького району, місцеві мешканці та студенти-полоністи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Ще 2002 року на місцевому кладовищі відбулася ексгумація та перепоховання тіл 18 офіцерів КОП. Спершу тут встановили тимчасовий хрест, а згодом – памʼятник. Пізніше перепоховали біля нього останки ще восьми солдатів КОП.

Генеральний вікарій Луцької дієцезії Римсько-Католицької церкви Ян Бурас та отець Василь із храму УПЦ Святої Анни села Мельники провели чин Богослужіння біля пам’ятника на честь загиблих 28 вересня 1939 року військовополонених з угруповання польського генерала Францішека Клеберга, яке вступило в нерівний бій із 52-ю стрілецькою дивізією РСЧА під командуванням генерала Івана Руссіянова.

Після богослужіння присутні поклали квіти й вінки біля памʼятника й запалили лампадки на кожній могилі. Опісля молодь узяла участь у пробігу пам’яті "Дорога до миру": українці й поляки спільно пробігли дистанцію 1939 метрів. Траса пробігу пролягла від кладовища до центру села.

На переможців, наймолодшого й найстаршого учасників, і навіть на учасника, котрий прибіг останнім, чекали відзнаки, які вручили в місцевому Будинку культури. А перед тим усі присутні долучилися до ще однієї акції, яка, як і пробіг, уже стає традицією Мельників: посадили в центрі села дерева памʼяті.

Польський консул Марек Запур запропонував наступного року організувати приїзд до Мельників рідних похованих тут солдатів КОП, адже прізвища офіцерів відомо завдяки знайденим при них документам.

Нагадуємо, що торік на цьому кладовищі наприкінці грудня вандали понищили кілька хрестів на могилах польських прикордонників та облили монумент фарбою. Групу зловмисників затримали в Чернігові, вони зізналися в скоєному. А місцеве населення самотужки відновило понищене та навело лад на цвинтарі.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.