АНОНС: У Києві презентують 4-томник «Паризький процес»

Як подолати ідеологічні нашарування в українській і єврейській свідомості про колективну вину: "антисемітизм" учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті та "більшовизм" єврейської національної меншості?

У Києві відбудеться презентація комплексного дослідження учених правознавців та істориків Леоніда Рябошапки, Олександра Ярмиша, Віталія Яремчука та Олександра Кучерука, яке опубліковано у чотирьох частинах-книгах під загальною назвою "Паризький процес…".

 

Про це "Історичній правді" повідомили організатори заходу. Дослідники систематизували джерела в кількості 1490 одиниць, у тому числі перекладені з французької, польської та англійської мов, сукупно на 2374 сторінках.

Радянська історіографія, обвинувачувала тільки українців у злочинах, які чинили, в тому числі військовослужбовці армії Денікіна, Червоної армії, Польської армії, а також численні бандитські угрупування на території України у період 1918-1920 рр.

Презентоване видання акцентує увагу на необхдності знати історію українського державотворення, особливо в час 100-літнього ювілею українських визвольних змагань.

Чільне місце у книзі займає висвітлення Паризького процесу 1927 року про політичне вбивство Симона Петлюри, розкрито перебіг досудового розслідування кримінальної справи, судового розгляду, судових дебатів, зміст ухваленої Постанови суду Присяжних Округу Сена м. Парижа, яка виправдала обвинуваченого, її наслідки для подальших українсько-єврейських взаємин.

Час: 18 жовтня, четвер, 16:00

Місце: Музей Української революції 1917-1921 років, вул. Володимирська, 57

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.