Через демонтаж фігур польських левів у Львові виник скандал

Леви повинні залишитися на своєму місці, – вважає голова Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек. Так історик коментує резолюцію Львівської обласної ради про усунення скульптур левів з Меморіалу львівських орлят.

Депутати обласної ради вважають, що скульптури на польському цвинтарі встановлені незаконно і вони є частиною польської пропаганди, пише вижання Форпост із посиланням на Польське радіо.

 Фото: Форпост

"Важко зрозуміти бажання усунути ці скульптури. Україна нині – це велика незалежна держава. Яким чином можуть становити загрозу ці два леви на цвинтарі захисників Львова. Вони там повинні залишитися".

Двох кам'яних левів повернули на "Цвинтар захисників Львова" у 2015 році. Нині вони стоять там прикриті дерев’яними щитами. Львівська обласна рада ще у 2016 році прийняла подібну резолюцію з вимогою усунути скульптури з польського кладовища.

Цьогоріч депутати Львівської обласної ради проголосували за усунення левів з цвинтаря орлят, що розташований на Личаківському кладовищі. За проголосували 45 депутатів на сесії 25 жовтня.

Львівська обласна рада вимагає усунення скульптур левів з Меморіалу львівських орлят. Відповідну резолюцію до українського уряду та правоохоронних органів України прийняли депутати обласної ради. Вони вважають, що скульптури на польському цвинтарі встановлені незаконно і вони є частиною польської пропаганди.

У резолюції, надісланій Польському радіо прес-службою Львівської обласної ради, написано, що скульптури левів на Цвинтарі орлят у Львові раніше були частиною пропагандистсько-військового цвинтарного комплексу і нині стають причиною можливих провокацій.

За словами депутатів обласної ради, леви на польський військовий цвинтар повернули завдяки зусиллям польської сторони, але за згодою міської влади Львова.

У документі депутатів зазначено, що бажання польської сторони помістити скульптури левів на цвинтарі є елементом, як написано, стратегії польських політиків, направленої на використання шовіністично-імперських настроїв щодо Львова.

У заяві депутатів Львівської обласної ради зазначено, що бажання таємно встановити пам’ятники польській окупації Львова триває на тлі руйнування українських пам’ятників на території Польщі, що відбувається за мовчазної згоди польської місцевої влади.

Читайте також:

Солідарність заради майбутнього. ЗВЕРНЕННЯ

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.