Спецпроект

Погром на алеї Героїв Небесної Сотні. ЗАЯВА Музею Майдану

18 травня, у Міжнародний день музеїв, група людей демонстративно звалила паркан на алеї Героїв Небесної Сотні. Загорожа є обов’язковим елементом на будівельному майданчику. З-поміж іншого, вона убезпечувала демонтовану бруківку від розкрадання.

Про це йдеться на сайті Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. «Історична правда» подає нижче заяву музейників з приводу ситуації, що склалася.

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Ситуація з будівництвом Меморіалу показова і для нас не є несподіваною (проте від того не стає менш прикрою). У шквалі звинувачень, коли правду змішують із вигадками, припущеннями та відвертою брехнею, подаючи їх як щось безсумнівне, мова, яка базується на повазі до співрозмовника й аргументованих поясненнях, стає нечутною.

Це відомо всім, хто хоч раз брав участь у великих зустрічах-нарадах, куди приходять крикуни. І так уже є, що найлегше нападати на того, хто не ховається від "незручних" питань, хто шукає порозуміння й задля цього ладен вислуховувати весь потік образ "та звинувачень, вірячи, що ті, хто ці звинувачення кидає, готові в якийсь момент зупинитися, щоб вислухати відповіді.

І дивно, що аргументи "проти" з’явилися за більш ніж рік після оприлюднення результатів конкурсу, саме зараз. Що, невже немає правових інструментів оскарження "неправомірних" і "злочинних" дій із боку Музею?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Отже, наша позиція:

Ми ніколи не ігнорували потреби слідства, якщо нас повідомляли про них.

Ми ніколи не уникаємо спілкування, ініціюємо зустрічі, проводимо прес-конференції, обговорення – попри те, що іноді отримуємо відповіді від учасників процесу слідчих експериментів на кшталт: "А хто ви такі, щоб ми вам повідомляли, інформували вас, домовлялися?"

І розуміємо, що часто наші опоненти такі зустрічі сприймають не як інструмент до порозуміння, а як іще одну нагоду нападати, звинувачувати, скандалити.

Поява Музею, спорудження Меморіалу, наша щоденна діяльність зі збереження пам’яті та популяризації цінностей Майдану – це реалізація запиту суспільства на такий заклад і таку діяльність.

Ми розуміємо, що саме нам як інституції доведеться відповідати перед суспільством, якщо Меморіалу не буде. І ми готові до цього.

Але також розуміємо, що невелика група протестувальників представляє думку не всього суспільства, а лише його частини, й очевидно, що потрібен пошук рішення, яке не ігнорувало б її.

Водночас наголошуємо, що компроміс, якого хочемо досягнути, є компромісом не між Музеєм і протестувальниками, а між двома суспільними запитами. І відмова від появи Меморіалу на алеї станом на сьогодні чи застосування силових методів, як було сьогодні, не може бути цим компромісним рішенням. Невже для забезпечення слідчих дій бракує правових методів?

Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності
Фото: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності

Протиставляння Меморіалу слідству хибне та спекулятивне. І комусь – вигідне…

Останнє й основне: хоч би якими були мотиви кожної зі сторін, ми не можемо дозволити дискредитувати пам’ять про Героїв Небесної Сотні та образ Майдану як місця єднання та порозуміння людей заради спільної мети.

Тож знову й знову закликаємо "борців за справедливість", перш ніж нападати, валити, звинувачувати, пильно аналізувати, чи не є перекрученою чергова "сенсація". І йти на комунікацію, знати аргументи іншої сторони та прислухатися до думки решти громадян.

Нагадуємо, що 18 травня активісти громадського руху «С14» знесли паркан на алеї Героїв Небесної Сотні, де мало розпочатися будівництво Музею Революції Гідності. Про це повідомив лідер організації Євген Карась.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.