Апеляційний суд почав розглядати позов УІНП щодо проспектів Бандери та Шухевича в Києві

Перше засідання Шостого апеляційного адміністративного суду з питання київських проспектів Степана Бандери та Романа Шухевича відбулося 16 жовтня, але тривало недовго

Про це повідомляє активіст Олег Слабоспицький, який був присутній на засіданні.

Суд мав розглянути апеляцію Українського інституту національної пам'яті на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, який у червні 2019 року скасував рішення Київради про перейменування проспектів Московського на Бандери і Ватутіна на Шухевича.

 
Oleg Slabospitsky

На засідання прийшло чимало людей. Переважно це були активісти, які підтримують апеляцію УІНП. Однак прийшлиі і прибічники проросійської діячки Олени Бережної, за позовом якої суд першої інстанції повернув проспектам старі назви. Між двома групами виникали словесні конфлікти.

Оскільки звичайни судовий зал не вмістив всіх бажаючих, засідання перенесли до актової зали.

 
Прибічники Бережної
Oleg Slabospitsky

Судді задовольнили клопотання УІНП, згідно якого Бережна має письмово пояснити, як саме порушуються її права (на цьому вона наголошувала у своєму позові, але не навела конкретних фактів).

Після цього засідання було перенесено на 28 жовтня

 
Oleg Slabospitsky

Як відомо, Київська міська рада перейменувала Московський проспект в українській столиці на проспект Степана Бандери в липні 2016 року. За перейменування проспекту генерала Ватутіна на проспект Романа Шухевича (головнокомандувача Української повстанської армії) проголосувала в червні 2017 року.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.