У Польщі перейменували вулицю підпільника "Лупашки", якого звинувачують у військових злочинах

Міська рада Білостоку (Польща) вирішила змінити назву вулиці, яка носила ім'я Зиґмунта Шендзеляжа «Лупашки», польського антикомуністичного підпільника. Історики кажуть, що його підлеглі вбивали білорусів в селах Білосточчини.

Про це пише "Радыё Свабода" з посиланням на TokFM.

За зміну назви вулиці проголосували 13 депутатів, 12 були проти. Тепер буде називатися Підляською. Назвати одну з вулиць Білостока на честь Зиґмунта Шендзеляжа "Лупашки" міська рада ухвалила в квітні 2018 року.

 

Проти надання вулиці в Білостоці ім'я "Лупашки" виступали місцеві жителі, як білоруси, так і поляки. На вулиці "Лупашки" невідомі писали на парканах "Вбивця" і клеїли наліпки. Польські націоналісти навіть патрулювали вулицю з метою захистити вивіски від незгодних.

Під час Другої світової війни Зиґмунт Шендзеляж воював у складі Війська Польського, а потім Армії Крайової, де з часом отримав звання майора. Після завершення війни відмовився скласти зброю та ще кілька років чинив опір комуністам. Відомі кілька епізодів нападів бійців "Лупашки" на мирні литовські та білоруські села - у Віленському краї та на Білосточчині відповідно. У 1948 році Шендзеляж був арештований, а у 1950-му страчений.  

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.