АНОНС: У Боярці відкриють меморіальний барельєф на честь полковника Армії УНР Івана Чмоли

На стіні вокзалу станції Боярка Київської області 30 листопада урочисто відкриють та освятять меморіальний барельєф на честь українських воїнів, які героїчно обороняли станцію Боярка та фастівську залізницю від наступу російсько-більшовицьких окупантів 12 – 15 лютого 1919 року.

 

Командував українськими воїнами у тому бою засновник скаутського руху Пласт, полковник Корпусу Січових стрільців Армії УНР Іван Чмола.

У відкритті барельєфу візьмуть участь пластуни з різних куточків України, учасники сучасної російсько-української війни, місцеві мешканці Боярки та військовий оркестр. Крім того, до заходу доєднаються військово-історичні реконструктори, які будуть одягнені та озброєні так само, як і вояки Корпусу Січових стрільців Армії УНР, що обороняли станцію Боярка сто років тому.

Для того, щоб взяти участь у відкритті барельєфу, з США прибуде рідний онук засновника "Пласту" і командира оборони станції Боярка полковника Івана Чмоли – Богдан.

Барельєф на честь українських героїв створено за кошт пожертв, які пластуни збирали протягом трьох місяців. Створив його відомий український скульптор Олександр Михайлицький.

30 листопада, субота, 13:00.

Місце: вокзал залізничної станції Боярка (вул. Вокзальна, 1).

Акредитація і довідки за телефоном: +38 066 755 39 26 (Андрій Ковальов).

Подія у Facebook.

Довідка. 4 лютого 1919 року Армія УНР не втримала столиці і до Києва увірвалися російсько-більшовицькі окупанти. Українське військо розпочало відступ у бік Фастова. Уряд України, Директорія, відступив до Вінниці, яка стала тимчасовою столицею. З 12 лютого українські підрозділи займали оборону на станціях фастівської залізниці і намагалися стримати наступ більшовиків.

14 і 15 лютого підрозділи Армії УНР утримували оборону безпосередньо на станції Боярка. Російсько-більшовицькі окупанти завдали кілька потужних ударів по оборонцях Боярки. У цих боях за станцію Боярка втрати Армії УНР вбитими, раненими, покаліченими і дезертирами склала - 500 старшин і козаків.

Втрати більшовицьких окупантів ще більші. Пізно ввечері, 15 лютого, на Стрітення підрозділи Армії УНР, виконавши бойове завдання, почали відступ на станцію Васильків, де ще протягом двох днів - 16 і 17 лютого хоробро протистояли більшовицьким окупантам. 

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.