У Перемишлі більше немає вулиці імені українського священика Йосафата Коциловського

Під час засідання міської ради польського Перемишля 28 листопада було прийнято постанову про скасування вулиці, що носила ім'я Перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського.

Про це повідомляє сайт газети "Наше слово".

 

Вулицю офіційно приєднали до прилеглої вулиці Івана Снігурського. За постанову проголосувало 6 депутатів, утрималося 9, також 4 не були присутні та 4 не голосували. Ніхто з депутатів не був проти зміни назви вулиці.

Видання пояснює, що вулицю Коциловського виділили з двох крайніх точок вулиць Кафедральної та Снігурського в червні 2013 року. Зробити це захотіли мешканці міста – кількасот людей підписалися під зверненням про створення вулиці. Їх підтримала також греко-католицька курія.

Відтак був поданий проект, за який проголосували тодішні депутати міської ради.

– Це мав бути крок на шляху до нормалізації польсько-українських відносин в місті, – говорить ініціатор ідеї, колишній голова міської ради, багаторічний активіст "Солідарності", а також останній перемиський воєвода – Ян Бартмінський.

Проте далеко не всі мешканці Перемишля поділяли думку Бартмінського, тому майже одразу після появи вулиці з'явилися противники назви. Вже тоді подавали громадський проект про скасування постанови – проте міська рада його не розглянула.

Одним із головних закидів проти блаженного була нібито нелояльність щодо польської держави та співпраця з німецьким окупантом.

Як зазначали ініціатори змін, "у Перемишлі в публічному просторі не може існувати назви вулиці, яка спричиняє настільки серйозні суперечки з огляду на освітній та виховничний аспект, а також конституційні правила вірності громадян Республіки Польща, особливо під час війни".

Ідея відміни назви вулиці Коциловського була одним із виборчих постулатів кандидатів від партії "Kukiz'15" на місцевих виборах 2018 року – своєрідна обіцянка для виборців правих поглядів. У якості компромісу пропонувалося перейменувати вулицю на честь іншого єпископа УГКЦ - Григорія Хомишина.

Прибічники імені Коциловського нагалошували, що Папа Римський Іоанн Павло ІІ після довгих та детальних перевірок з боку Ватикану проголосив єпископа блаженним. Крім того, вони нагадували про внесок Коциловського у порятунок кількадесяти єврейських дітей у Перемишлі за часів німецької окупації.

Перед самим голосування слово взяв депутат Войцех Блаховіч ("Громадянська платформа", РО), який зазначив, що треба дбати про добрі взаємини з українцями, які живуть в Перемишлі, а справа вулиці – це безпосередня зона їхніх інтересів.

Він висловив невдоволення тим, що з цього питання не відбулася суттєва дискусія, в якій могли б взяти участь обидві сторони суперечки. Пан Войцех закликав не піддаватися бажанню "реваншу" або демонстрації позиції сили.

"Нам не потрібна ескалація конфлікту, це не допоможе нам, полякам і українцям, спокійно жити поруч", – сказав він.

Депутат Януш Запотоцький ("Союз демократичних лівих сил", SLD) також наголосив на відсутності можливості почути обидві сторони та додав: "Разом живемо в цьому місті і разом можемо будувати його добробут, тому повинні про це думати".

Обидва депутати були серед тих, хто утримався від голосування.

Після завершення засідання депутат Мирослав Майковський ("Разом для Перемишля", колишня Kukiz'15) закликав всіх депутатів бути стриманими у висловах та не коментувати зміну назви вулиці в соцмережах.

"Може так бути, що буде трохи диму, як це часто буває при таких справах, але це мине. А нам треба іти далі", – сказав він.

Довідка. Йосафат Коциловський (1876-1947) — священик, доктор філософії і теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ (1917-1947). Після Другої світової війни арештований радянською владою, помер у Лук'янівській тюрмі. 

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.