У Перемишлі більше немає вулиці імені українського священика Йосафата Коциловського

Під час засідання міської ради польського Перемишля 28 листопада було прийнято постанову про скасування вулиці, що носила ім'я Перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського.

Про це повідомляє сайт газети "Наше слово".

 

Вулицю офіційно приєднали до прилеглої вулиці Івана Снігурського. За постанову проголосувало 6 депутатів, утрималося 9, також 4 не були присутні та 4 не голосували. Ніхто з депутатів не був проти зміни назви вулиці.

Видання пояснює, що вулицю Коциловського виділили з двох крайніх точок вулиць Кафедральної та Снігурського в червні 2013 року. Зробити це захотіли мешканці міста – кількасот людей підписалися під зверненням про створення вулиці. Їх підтримала також греко-католицька курія.

Відтак був поданий проект, за який проголосували тодішні депутати міської ради.

– Це мав бути крок на шляху до нормалізації польсько-українських відносин в місті, – говорить ініціатор ідеї, колишній голова міської ради, багаторічний активіст "Солідарності", а також останній перемиський воєвода – Ян Бартмінський.

Проте далеко не всі мешканці Перемишля поділяли думку Бартмінського, тому майже одразу після появи вулиці з'явилися противники назви. Вже тоді подавали громадський проект про скасування постанови – проте міська рада його не розглянула.

Одним із головних закидів проти блаженного була нібито нелояльність щодо польської держави та співпраця з німецьким окупантом.

Як зазначали ініціатори змін, "у Перемишлі в публічному просторі не може існувати назви вулиці, яка спричиняє настільки серйозні суперечки з огляду на освітній та виховничний аспект, а також конституційні правила вірності громадян Республіки Польща, особливо під час війни".

Ідея відміни назви вулиці Коциловського була одним із виборчих постулатів кандидатів від партії "Kukiz'15" на місцевих виборах 2018 року – своєрідна обіцянка для виборців правих поглядів. У якості компромісу пропонувалося перейменувати вулицю на честь іншого єпископа УГКЦ - Григорія Хомишина.

Прибічники імені Коциловського нагалошували, що Папа Римський Іоанн Павло ІІ після довгих та детальних перевірок з боку Ватикану проголосив єпископа блаженним. Крім того, вони нагадували про внесок Коциловського у порятунок кількадесяти єврейських дітей у Перемишлі за часів німецької окупації.

Перед самим голосування слово взяв депутат Войцех Блаховіч ("Громадянська платформа", РО), який зазначив, що треба дбати про добрі взаємини з українцями, які живуть в Перемишлі, а справа вулиці – це безпосередня зона їхніх інтересів.

Він висловив невдоволення тим, що з цього питання не відбулася суттєва дискусія, в якій могли б взяти участь обидві сторони суперечки. Пан Войцех закликав не піддаватися бажанню "реваншу" або демонстрації позиції сили.

"Нам не потрібна ескалація конфлікту, це не допоможе нам, полякам і українцям, спокійно жити поруч", – сказав він.

Депутат Януш Запотоцький ("Союз демократичних лівих сил", SLD) також наголосив на відсутності можливості почути обидві сторони та додав: "Разом живемо в цьому місті і разом можемо будувати його добробут, тому повинні про це думати".

Обидва депутати були серед тих, хто утримався від голосування.

Після завершення засідання депутат Мирослав Майковський ("Разом для Перемишля", колишня Kukiz'15) закликав всіх депутатів бути стриманими у висловах та не коментувати зміну назви вулиці в соцмережах.

"Може так бути, що буде трохи диму, як це часто буває при таких справах, але це мине. А нам треба іти далі", – сказав він.

Довідка. Йосафат Коциловський (1876-1947) — священик, доктор філософії і теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ (1917-1947). Після Другої світової війни арештований радянською владою, помер у Лук'янівській тюрмі. 

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.