Українське посольство назвало ліквідацію вулиці Коциловського у Перемишлі "поспішним та необачним" рішенням

Посольство України в Польщі прокоментувало рішення міської ради Перемишля про приєднання вулиці єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського до прилеглої вулиці Івана Снігурського

Повідомлення з'явилося на сторінці посольства у Facebook.

 

Рішення влади Перемишля українські дипломати назвали "поспішним та необачним".

"Маніпулювання авторів резолюції аргументами, вирваними з контексту, небажання почути польських громадян української національності - рівноправних жителів Перемишля, цього разу, на жаль, перемогли.

Зазіхання на добре ім'я Блаженного, а відтак на рішення Католицької Церкви та св. Івана Павла ІІ, який у 2001 році проголосив єпископа Йосафата Блаженним, є безпрецедентним явищем у Польщі і не може бути виправдане!", - заначили у посольстві.

Крім того, як повідомляє прес-служба львівської мерії, міський голова Львова Андрій Садовий відкритим листом звернувся до Президента Перемишля Войцеха Бакуна із занепокоєнням щодо перейменування.

В листі йдеться про те, що для громади Львова наявність в партнерському місті Перемишлі вулиці імені Єпископа Коциловського є важливою запорукою дружніх відносин між Львовом та Перемишлем. 

"Наполегливо звертаюся до вас, пане Президенте, повернути назву вулиці єпископа Йосафата Коциловського та сподіваюся, що замах на пам'ять блаженного Йосафата Коциловського — це лише прикре непорозуміння, виправлення якого сприятиме подальшим хорошим стосункам Львова та Перемишля", — зазначає у листі Садовий.

Нагадаємо, рішення про скасування назви вулиці було прийнято 28 листопада. Ініціатива належала місцевим правим політикам. Вони пояснювали таке рішення нібито нелояльністю Коциловського по польської держави та співпрацею з нацистами.

Довідка. Йосафат Коциловський (1876-1947) — священик, доктор філософії і теології, професор, єпископ Перемишльської єпархії УГКЦ (1917-1947). Після Другої світової війни арештований радянською владою, помер у Лук'янівській тюрмі. 

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.