АНОНС: Віталій Нахманович говоритиме про Другу світову війну в історії та історичній пам'яті

Лекція Віталія Нахмановича "Друга світова війна в історії та історичній пам’яті" відбудеться у книгарні "Є" 4 грудня.

"Три покоління народилися і виросли з дня закінчення Другої світової війни, а ми досі живемо в "повоєнному світі". Травма війни не дає спокою не лише мешканцям пострадянського простору, які зростали на міфі про "Велику Вітчизняну", а й жителям країн Заходу, для яких Голокост став стрижнем сучасної постмодерної цивілізації.

 

Як і чому так сталося? Чи приречені ми назавжди залишатися заручниками тієї далекої війни, чи здатні нарешті покласти її на полицю історії? Чи, може, ми насправді ще не вивчили всіх її уроків, і вона супроводжуватиме нас весь час, доки існуватиме світ, який її породив?

Щоб не те що відповісти на ці питання, а хоча б наблизитися до відповіді на них, ми маємо розглянути Другу світову війну в декількох вимірах та в різних наближеннях.

Для початку, треба визначити загальне співвідношення історії та пам'яті взагалі: історії як об'єктивної послідовності та взаємозв'язку явищ і подій та пам'яті як міфу, породженого нашими сьогоднішніми уявленнями про світ та наше місце в ньому.

Після цього ми спробуємо розглянути історію війни та пам'ять про неї в різних контекстах: у контексті історії Заходу як цивілізації, що її породила, у контекстах історії Німеччини та Радянського Союзу як держав, що її розпочали, і в контекстах історії двох бездержавних народів – українців і євреїв, – що стали ледь не основними її жертвами.

Нам йтиметься про різні аспекти цієї історії: ідейний і моральний, політичний і суспільний. При цьому ми не торкатимемося ані бойових дій, ані проблем економіки, того, що найбільше привертає увагу, але й найбільше затьмарює справжній зміст тих подій.

Натомість ми не обмежимося аналізом витоків та перебігу війни, а приділимо увагу її наслідкам в усіх зазначених сферах, адже саме наслідки війни спричинилися до того, що вона посіла центральне місце в історичній пам'яті народів, що її пережили".

Віталій Нахманович - історик і етнополітолог, провідний науковий співробітник Музею історії м. Києва, відповідальний секретар Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру.

Модерує Ольга Петренко-Цеунова.

4 грудня, середа, 18:30.

Місце: Книгарня "Є", вул. Лисенка, 3.

Вхід вільний.

Подія у Facebook.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.