У Києві відкрили меморіальну дошку видатному перекладачу, який знав понад 20 мов

У Києві відкрили меморіальну дошку видатному українському перекладачу та лінґвісту Миколі Лукашу.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, дошку відкрито на будівлі за адресою: вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, 3.

 
ФОТО: УКРІНФОРМ

"Сьогодні ми відкриваємо меморіальну табличку, яка буде нагадувати і спонукати до прочитання тих творів, до перекладу яких був причетний Микола Лукаш.

А він знав понад 20 мов і мабуть таких перекладачів і у світі, і в Україні лише одиниці", - зазначив заступник голови Печерської РДА Анатолій Невмержицький.

Меморіальну дошку відкрито на будівлі, в якій проживав Микола Лукаш з 1973 по 1988 рік.

Участь у заході взяли представники столичної влади, Національна спілка письменників України, науковці, громадськість.


Автором меморіальної дошки виступив скульптор Іван Мельничук.


ДОВІДКА. Микола Лукаш – один із небагатьох, хто перекладав із мови оригіналів, а не російських текстів. Вважається одним з найвидатніших українських перекладачів – перекладав художні твори з 20 мов.

Він є геніальним митцем, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.

Найбільш плідними роками творчої праці Миколи Лукаша було двадцятиліття з 1953 до 1973 року, коли він переклав "Фауста" Ґете, "Мадам Боварі" Флобера, лірику Шиллера, "Декамерон" Бокаччо тощо.

Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейський літературі здійснив сміливий експеримент, перекладаючи українською поезію Фредеріко Гарсія Лорки, написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту гуцульського.

1973 року Миколу Лукаша виключили зі Спілки письменників України (СПУ). Його всіляко переслідували, перестали публікувати, чим позбавили засобів існування.

Перекладач був відновлений в Спілці письменників України на хвилі перебудови 1988 року, практично напередодні смерті. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів – книги під назвою "Від Бокаччо до Аполлінера", яка вийшла у 1990 році.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.

Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.