Львів не віддасть Росії прах розвідника Кузнєцова, "поки наші хлопці в полоні"

Влада Львова відмовилася розглядати питання про перепоховання праху розвідника, героя СРСР Миколи Кузнєцова – доки "Російська Федерація не верне наших полонених".

Про це повідомляє ВВС. Україна.

Могила Миколи Кузнєцова у Львові
Могила Миколи Кузнєцова у Львові

З проханням перепоховати Кузнєцова з Пагорбу Слави у Львові на Широкорєчєнський військово-меморіальний комплекс у російському Єкатеринбурзі звернулася племінниця Кузнєцова Маргарита Брюханова.

За словами Лілії Онищенко, начальниці управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, питання про перепоховання винесли на розгляд міськради "на виконання рішення адміністративного суду, звернення Брюханової Маргарити Миколаївни — племінниці Кузнєцова та враховуючи рішення Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій".

"Я розумію, що є рішення суду і ми зобов'язані це питання розглядати. Та його потрібно розглядати в рамках державної політики", - заявив мер Львова Андрій Садовий, якого цитує пресслужба Львівської міськради.

Він також наголосив: "Ми всі розуміємо, що триває війна, є російська агресія. Коли ми отримуємо листи від Росії щодо перепоховання праху, то я би хотів, щоб ми мали чітку державну позицію".

"Поки наші хлопці перебувають в полоні, я вважаю, що ми не маємо морального права це питання розглядати", - каже пан Садовий.

Розгляд рішення відклали, допоки не отримають відповіді з цього приводу від СБУ та МЗС.


Хто такий Кузнєцов?

Микола Кузнєцов – відомий радянський розвідник, агент НКВД та Герой Радянського союзу.

Він загинув 8 березня 1944 року у селі Боратин Бродівського району на Львівщині.

Кузнєцов відомий своєю підпільною діяльністю у Рівному, де він під час війни вбив та вчинив кілька замахів на заступників керівника адміністрації Рейхкомісаріату Еріха Коха.

Микола Кузнєцов підпадає під дію закону про декомунізацію.

Микола Кузнєцов
Микола Кузнєцов

На сайті УІНП є роз'яснення, що він був агентом ОҐПУ та НКВД у 1930-1938 роках. Учасник колективізації та придушення рухів опору.

Окрім замахів на представників німецької окупаційної адміністрації, він "здійснював провокації проти українського визвольного руху, в результаті яких нацистські окупанти страчували заручників".

На його честь у Рівненській області було назване місто Кузнєцовськ, де розташовується Рівненська атомна станція. Під час декомунізації йому повернули назву Вараш.

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.