УІНП презентовав відеоролик до 100-річчя завершення Першого Зимового походу. ВІДЕО

6 травня 2020 року виповнилося рівно 100 років завершення Першого Зимового походу Армії УНР – однієї із найяскравіших бойових операцій в історії українського війська.

До цієї знаменної дати УІНП презентував інформаційно-просвітницький ролик, створений Центром історії Вінниці спільно з Українським інститутом національної пам'яті та Управлінням культури і мистецтв Вінницької ОДА.

 

Окрасою стрічки стали місця зйомок: село Писарівка на Ямпільщині зі збереженим млином початку ХХ століття та мальовничі береги річки Дністер поблизу сучасного українсько-молдовського кордону.

Саме тут 100 років тому передові відділи "зимопоходців" зустрілися з розвідувальними підрозділами 2-ої Стрілецької дивізії Армії УНР, що наступали із заходу разом із польськими союзниками для спільної боротьби проти Червоної армії.

Окрім унікальних кадрів параду українського вояцтва у місті Ямпіль 10 травня 1920 року, у зйомках використаний цінний фондовий предмет Центру історії Вінниці.

Це – музейна репліка Бойового прапору 3-ї Залізної стрілецької дивізії, створена з дозволу Міністра оборони України (2014-2019), генерала армії Степана Полторака. За винятком оригіналу, в Україні існує лише дві репліки знамена.


Довідка. Перший Зимовий похід тривав 5 місяців (6 грудня 1919 – 6 травня 1920).

Рейдова операція тилами Збройних Сил Півдня Росії та Червоної Армії пролягала сучасними Житомирською, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями.

Було подолано 2 500 км. Очолював операцію генерал-хорунжий Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко. Бойове ядро підрозділу складали 2 тисячі багнетів, 1 тисяча шабель та 14 гармат. За час походу військо мало понад 100 дрібних сутичок і 50 серйозних успішних боїв з ворогом.

Єдина бойова нагорода українського війська – орден Залізного Хреста "За зимовий похід і бої" була утверджена саме для учасників походу, з яких було нагороджено – 1668 чоловіків, а 5 жінок удостоєні жетона Залізного Хреста.

Пам'ять про подвиг "зимопоходців" та неперервність української мілітарної традиції збережено до нашого часу: минулого року 28-ма окрема механізована бригада ЗСУ отримала почесне найменування "імені Лицарів Зимового Походу".

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.