Круглий стіл «Коли музей стає полем битви». АНОНС

У вівторок, 26 травня, відбудеться круглий стіл «Коли музей стає полем битви».

 

Участь у заході візьмуть українські музейники, історики, мистецтвознавці. Організовує захід Український інститут національної пам'яті.

Захід відбудеться онлайн. Трансляцію можна переглянути на офіційній фейсбук-сторінці Інституту. Початок – о 12:00.

В умовах російсько-української війни в Україні загострюється боротьба за національну ідентичність та доступ до історичної справедливості. Музеї стають епіцентром світоглядних конфліктів, результати яких визначатимуть не лише питання пам'яті про минуле, але і майбутньої траєкторії розвитку суспільства. Саме тому Український інститут національної пам'яті запрошує спільноту долучитися до круглого столу і разом осмислити та обговорити найбільш резонансні історії музеїв, що стали свого роду полем битви – за цінності, за ефективне управління, за збереження історичної пам'яті, за чесну світоглядну оптику.

Захід має стати першим в межах широкого національного діалогу, який торкнеться найбільш знакових українських прецедентів, а також дозволить порівняти їх із відповідними міжнародними кейсами. Проєкт ініційовано з метою заохочення проактивної та відповідальної позиції державних та недержавних інституцій, що працюють із питаннями історичної пам'яті.

За визначенням Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) музей – це інституція, яка слугує суспільству та його розвиткові, і для цього збирає, зберігає, досліджує, популяризує та експонує спадщину людства. Відтак сучасна музейна інституція має бути поліфонічним інклюзивним простором для діалогу про минуле та майбутнє, який сприяє розвитку демократії. Беручи участь у вирішенні конфліктів і опрацюванні викликів сьогодення, музеї зберігають артефакти для суспільства, захищають різноманітні спогади для майбутніх поколінь та гарантують людям однакові права та рівний доступ до спадщини.

Наскільки із цими задачами справляються українські музеї? Якими сьогодні є ключові виклики для них на рівні громад та на національному рівні? Якою є їх місія у формуванні та впровадженні проактивної та відповідальної політики національної пам'яті? Наскільки музеї спроможні стати майданчиками переосмислення історії, діалогу і захисту цінностей? Чи існує загроза, що музеї можуть бути отрутою для суспільства і чи можна отруту перетворити на ліки?

Детальніше з розкладом події, напрямками роботи та списком учасників можна ознайомитися на сайті Інстититу.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.