У США померла остання пенсіонерка громадянської війни 1861-1865 рр.

90-річна Ірен Тріплетт страждала психічним захворюванням і отримувала допомогу від держави як «безпорадний спадкоємець ветерана».

Про цей йдеться у повідомленні Lenta.ua із посиланням на CNBC.

Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей
Ірен Тріплетт в будинку для літніх людей

Батько Ірен — Моуз Тріплетт — в 1862 році був призваний в армію Конфедерації і потрапив до шпиталю напередодні битви під Геттісбургом 1 липня 1863-го. Це врятувало життя 17-річному юнаку, але його полк зазнав величезних втрат в найбільш кровопролитній і переламній битві Громадянської війни.

Рік по тому хлопець дезертирував і закінчив війну вже в рядах армії Півночі. Чоловік був двічі одружений і прожив 92 роки. Ірен — його дочка від другого шлюбу — з'явилася на світ, коли батькові виповнилося 84 роки, а матері — 34.

Битва під Геттісбургом
Битва під Геттісбургом

Сім'я жила в Північній Кароліні — колишньому рабовласницькому штаті, що рекрутував до армії Конфедерації солдат більше, ніж будь-який інший штат Півдня. Ветеранів з Півночі, тут, м'яко кажучи, не любили, тому маленьку Ірен називали донькою "зрадника".

Коли дівчинці було 8 років, батько помер. Ірен росла в бідності, у сім років почала курити, а в шостому класі кинула школу. Вони вели з матір'ю скромне життя, майже не спілкуючись з родичами.

Ще в середині 1950-х Ірен, що страждала психічними розладами, призначили допомогу від федерального уряду як "дочці ветерана". Сума була невелика — $73 долари 13 центів, і всі ці гроші йшли на рахунок будинку для людей похилого віку в містечку Уілксборо, де багато років проживала Тріплетт.

Моуз Тріплетт
Моуз Тріплетт

Зрозуміло, вона викликала непідробний інтерес журналістів та істориків, але чесно зізнавалася, що ніколи не обговорювала з батьком Громадянську війну, про яку той не хотів згадувати.

Цікаво, що випадок Ірен Тріплетт зовсім не винятковий, як може здатися на перший погляд. У Сполучених Штатах вісім осіб до сих пір отримують пенсії, як родичі ветеранів Американо-мексиканської війни 1846-1848 років. А число одержувачів тої чи іншої допомоги за Іспано-американську війну 1898 – близько сотні.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.