Стартував проєкт «Екземпляри ХХ» про літературно-мистецьку періодику ХХ століття

Проєкт спрямований на вивчення знакових періодичних видань про літературу і мистецтво XX століття, які виходили на території України або створювались українцями діаспори

Проєкт "Екземпляри ХХ. Літературно-мистецька періодика ХХ століття" реалізується культурно-видавничим медіа "Читомо" за підтримки Українського культурного фонду.

 

На сайті "Читомо" підготовлені 12 науково-популярних досліджень про знакові українські часописи, які були експериментальними, інноваційними у свій час, фіксували культурний ландшафт, спричиняли дискусії. 

Серед авторів експертної ради проєкту: Тарас Гринівський, Вахтанг Кіпіані, Діана Клочко, Олег Коцарев, Ігор Котик, Катерина Лебедєва, Станіслав Мензелевський, Ірина Плехова, Ярина Цимбал.

"Унікальність проєкту в його кроссекторальності, адже наукові консультанти представляють різні сфери — візуальне мистецтво, літературу, кіно, видавничу справу й редагування, історію, що дозволяє комплексно поглянути на видання й виявити їхні особливості. За кожним із цих призабутих, а для широкого загалу невідомих видань стояли люди, які любили свою справу й попри складні й часто небезпечні умови висвітлювали культурні процеси, а часто  були їхніми творцями", – розповідає Оксана Хмельовська, співкураторка проєкту.

Куратори впевнені, що дослідження можуть бути прикладами роботи з джерелами та актуалізації культурної спадщини. 

"В епоху діджиталізації та поступового зникнення друкованої періодики, збереження цих видань як артефактів матеріальної культури та історії набуває нового значення. Це спадок, який ми маємо вивчити й повернути у культурний обіг. Він слугує не лише історичним зрізом епох, але й свідченням того, що мистецькі процеси в Україні не припинялися навіть у найскрутніші часи", – говорить  Олександр Мимрук, співкуратор проєкту.

Важливою складовою проєкту стало оцифрування рідкісних номерів видань і викладання їх у вільний доступ на сайті Бібліотеки українського мистецтва. Так, за час проєкту, яким опікувалася засновниця бібліотеки Катерина Лебедєва, були оцифровані й викладені у вільний доступ 7 журналів.

Також партнерами проєкту стали інші платформи, які оцифровують українську періодику: 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.