Спецпроект

В Україні презентували благодійну платформу на підтримку Музею Голодомору

Відбулася презентація краудфандингової платформи «Зерна правди» на підтримку творення в Україні Музею Голодомору – міжнародного проєкту для збору благодійних внесків для втілення проєкту основної експозиції Музею Голодомору, будівництво якого розпочалося після Революції Гідності.

Як повідомляє кореспондент Укрінформу, презентація відбулася 18 листопада за участі представників Світового конгресу українців, українських митців та лідерів громадської думки.

 

"Платформа "Зерна правди" розроблена командою Міжнародного фонду розвитку Меморіалу жертв Голодомору спільно з українською IT-компаній – SoftServe як можливість кожному, незалежно від фінансової спроможності, соціального статусу, рівня публічності, стати благодійником Музею Голодомору", - розповіла медіакоординаторка проєкту Лідія Карпенко.

В основі платформи "Зерна правди" (zernapravdy.org) закладено філософію вшанування кожної з мільйонів жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років. Кожна віртуальна зернина персональна, кожен благодійний внесок відкриває одну зернину з іменем жертви Голодомору з Мартиролога, складеного у 2008-2010 роках у рамках унікального проєкту "Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні".

Платформа також дозволяє реалізовувати окремі кампанії від Амбасадорів проєкту: свої перші кампанії на платформі розпочали акторка театру й кіно Ірма Вітовська, співачки Галя та Леся Тельнюк, науковиця й громадська діячка Світлана Мельник.

Незабаром на платформі буде доступна кампанія від глави Української греко-католицької церкви блаженнішого Святослава (Шевчука), власника київської мережі кав'ярень Veterano Coffee Володимира Шевченка, а також корпоративна кампанія від партнера платформи – компанії SoftServe.

"Сьогодні я думаю, що це всенародна справа – долучитися до розбудови Музею Голодомору. Згідно з запланованим проєктом він має стати центром, де справді ми зможемо зібрати по крупицях і зберегти пам'ять про тих, кого намагалися витерти з пам'яті, історії нашого народу і нашої землі.

Ця справа увічнення пам'яті жертв Голодомору є справою святою. Зберігаючи пам'ять про жертв Голодомору, насправді ми запишемо своє ім'я в Книгу життя", прокоментував глава Української греко-католицької церкви.

На думку громадської діячки Світлани Мельник, пам'ять про мільйони безневинних жертв Голодомору має не лише закарбуватися на рівні ДНК українського народу, а й стати невід'ємною частиною історичного коду всього людства.

"Зернинки моторошної правди про наймасштабніший злочин сталінського режиму супроводжували мене ще з радянського дитинства, навіть якщо про пережиті моїми рідними на Київщині у 1932-33 рр. страхіття говорили напівпошепки.

Саме тому ми з послом (Надзвичайним і Повноважним Послом України в Німеччині Андрієм Мельником - ред.) підтримуємо унікальний проєкт "Зерна правди" задля створення найсучаснішого Музею Голодомору. Цей меморіал має стати нашим Єрусалимом, Стіною плачу не лише для кожного українця, але для всіх людей доброї волі", - сказала Мельник.

Галя та Леся Тельнюк переконані, що Музей Голодомору – це голоси не лише жертв, а й голоси тих, хто пам'ятає.

"Нас часто лякають тим, що згадки про Голодомор, репресії, війну, окупацію – це погляд у минуле, позбавлений життєдайності. Ні, це чергова маніпуляція. Це чергова спроба відволікти нас від можливості вже сьогодні перемагати.

Згадайте, коли в Україні почали видавати книги поетів і письменників доби "розстріляного відродження" і шістдесятників, коли з'явилися перші меморіали, власне коли 2008 року в Києві було відкрито Залу пам'яті, усі ми одержали шанс не боятися власного голосу. Він знову з'явився у кожного з нас.

Музей Голодомору – це голоси не лише жертв, а й наші голоси. Голоси тих, хто пам'ятає. Голоси тих, хто свідчить про гідність наших предків.

Саме тому ми долучаємося до кампанії на підтримку спільного Творення Музею Голодомору. І переконані, що ви, наші друзі, колеги, слухачі, так само підтримаєте це єднання. Адже щораз, коли ми об'єднуємося і діємо спільно – перемагаємо", - переконані сестри Тельнюк.

Презентація платформи, за участі амбасадорів проєкту, також приурочена до цьогорічного відзначення Дня пам'яті жертв Голодомору і покликана актуалізувати питання національної пам'яті, підкреслити необхідність розвитку благодійництва в Україні.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.