У Києві відкрили виставку про історію української дипломатії

На Контрактовій площі у Києві відкрили виставку «Досвід, куплений дорогою ціною…»: українська дипломатія 1917-1926».

Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.

 

"Чому важлива ця виставка? Тому що вона показує, що наша дипломатична служба, наша держава мають тяглість, як мінімум ідеться про ціле століття. Звісно, все було перервано російською більшовицькою окупацією на початку ХХ століття, коли відбулися великі драматичні події, але тут – пам'ять про те, як починалася дипломатична служба у 1917-1920-ті роки, як будувалися наші місії, про тих людей, які їхали за кордон і представляли Україну.

І це була надзвичайно складна задача, тому що часто події в Україні розгорталися так стрімко і драматично, що ті люди ... змушені були брати на себе надзвичайно велику відповідальність, жити в надзвичайно кризових умовах", - сказав голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

Він зазначив, що виставка важлива і як великий репутаційний проєкт, котрий показує, що українські традиції дипломатії, державності не виникли на пустому місці, "не виникли 30 років тому і навіть не тоді, коли Україна стала однією з держав-засновниць ООН, вони виникли значно раніше".

Як зауважив начальник управління наукового забезпечення політики національної пам'яті УІНП Ярослав Файзулін, виставка є унікальною. І в цьому значною мірою є заслуга партнерів УІНП – Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, Міністерства культури та інформаційної політики, Міністерства закордонних справ, Державної архівної служби.

"Ми відкриваємо виставку сьогодні в Києві, крім того, ми передаємо електронні версії посольствам України у світі, і до 22 грудня, до Дня української дипломатії, відкриття цієї виставки відбудеться у десятках посольств", - розповів Файзулін.

Заступник міністра культури та інформаційної політики Світлана Фоменко подякувала всім, хто долучився до організації виставки, зокрема Міністерству закордонних справ, "оскільки воно на передовій, виборюючи в дипломатичних баталіях наше право на існування".

"Насправді дуже важко було знайти ті архівні матеріали, які свідчать про нашу державність на початку ХХ століття. І в рамках тієї агресії, яку ми зараз всі переживаємо, надзвичайно важливо розуміти, що міжнародні відносини, міжнародна співпраця України — це не є щось нове, ми мали державність і були визнані на міжнародній арені", - підкреслила Фоменко.

Своєю чергою голова Державної архівної служби Анатолій Хромов зазначив, що виставка органічно лягає в ті зусилля, яких докладає архівна служба. "Тільки в цьому році ми підписали 5 міжнародних угод з урядовими і неурядовими організаціями. Так, у лютому була підписана угода з турецькою стороною, з дирекцією архівів, і вже надходять з турецьких архівів документи, які, на жаль, не збереглися в наших архівах", - повідомив він.

Автор ідеї виставки, голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин Ірина Матяш уточнила, що на 20 стендах виставки йдеться про 28 дипломатичних представництв.

"Дипломатія 1917-1924 років — це надзвичайна частина нашої державності. Українські дипломати виїжджали за кордон і не мали можливості повернутися додому, тому що в лютому 1919-го більшовики вибили українські державні органи зі своєї території.

А там, в Європі, вони представляли Україну незалежну, говорили, що існує Україна, яка розділяє два світи — більшовиків і Європу.

У 1924-му, коли вже два роки існував СРСР, діяла остання дипломатична місія в Угорщині, в якій побував Петлюра, і він навіть вважався співробітником дипломатичної місії. У той час ще формально існувала дипломатична місія в Швейцарії, зберігався архів і працював її співробітник Зенон Курас", - розповіла Матяш.

Вона висловила сподівання, що на підставі документів, представлених на виставці, буде надруковано каталог виставки, а також енциклопедичне видання з архівними документами, присвячене місцям пам'яті української дипломатії.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.