Сім тисяч депортованих родин: опублікували документи про «Акцію-51»

У вільному доступі опублікували документи про останню депортаційну операцію «обміну населенням» між Польщею та СРСР, яку здійснили у 1951 році.

15 лютого 1951 року Радянський союз та Польська народна республіка уклали договір про обмін прикордонними територіями. Таке рішення аргументували економічними інтересами двох держав: Польща потребувала територій із запасами нафти та газу, СРСР — вугільних родовищ.

Понад 7167 українських сімей з 44 населених пунктів Бойківщини примусово переселили в степи південної України. Депортація увійшла в історію під назвою "Акція–51".

Колекцію з 14 документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

До збірки увійшли: 

  • копія радянського примірника карти обміну;

  • договір про обмін територіями між СРСР та ПНР;

  • описи кордонів ділянок, що відходили до двох держав;

  • повідомлення з результатами цензури пошти переселених;

  • повідомлення про "порушення совєцької законності" під час переселення мешканців;

  • звітні документи про хід виселення, передачу території та проведену роботу на прийнятій від ПНР території, тощо.

В одному з листів переселений в Одеську область так описує своє становище: "Тут так спекотно, що неможливо витримати, все згоріло від сонця. Будинки ліпимо з болота, тому що лісу тут немає. Годують нас горохом, хлібом, дають пів літра молока на день...Такий був дощ, що трохи все не згинуло. Напевно, тут загинемо усі...".

У листах всі переселенці звертаються до родичів із проханням посприяти переїзду з СРСР до Польщі.

"Результати перлюстрації кореспонденції свідчать про використання тортур та психологічного тиску, що чинили на родини, які відмовлялися переїжджати, — коментує координатор Е-архіву Денис Пасічник. — Наприклад, за відмову підписувати документи на переселення били і чоловіків, і жінок, погрожували виселити у Сибір, зачиняли у приміщеннях клубів та викручували руки".

 
Завірена копія договору між СРСР та ПНР про обмін територіями

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.