In memoriam. У Києві померла членкиня СУМ Віра Гайдамаха (Лавриненко)

20 лютого на 74 році життя обірвалося земне буття довголітньої провідної членкині Спілки Української Молоді подруги Віри Гайдамахи (у дівоцтві Лавриненко).

Про це повідомляє СУМ.

 

"У ці скорботні хвилини розділяємо біль і смуток непоправної втрати з її чоловіком – другом Андрієм Гайдамахою, іншим рідними та близькими подруги Віри, з усіма тими, для кого Вона була вчителем, наставником, другом, порадником, зразком для наслідування", - зазначили СУМівці.

Віра Гайдамаха народилася 20 травня 1947 року в таборі переміщених осіб у Німеччині. Її батьки були насильно вивезені з України на примусові роботи до нацистської Німеччини, де вони познайомилися, а згодом переїхали жити до Бельгії.

Саме там пані Віра вперше стала членом осередку Спілки Української Молоді у м.Звартенберг, а також почала освоювати українознавчі предмети в українських суботніх школах і на молодіжних таборах та на курсі Українського Вільного Університету в Мюнхені.

Згодом пані Віра продовжила працю в осередках СУМ у Мюнхені та в Києві, куди переїхала зі своїм чоловіком, також СУМівцем Андрієм Гайдамахою в 1993 році.

З того часу Віра Гайдамаха постійно проживала в Україні, де активно розвивала українську позицію, давала імпульс роботі СУМ як на Батьківщині, так і за кордоном.

"Відтак, Віру Лавриненко (Гайдамаху) можна, без перебільшення, вважати Хресною матір'ю відновленої СУМ в Україні, промотором її дальшої діяльності", - зазначили в СУМ.

За свою працю подруга Віра була відзначена IV (найвищим) ступенем Суспільника (1988) та Виховника СУМ (1992), медаллю св.Володимира Великого від Світового Конгресу Українців. Мала звання "Почесний член Спілки Української Молоді в Україні".

Її життєвим кредо було "Без надії таки сподіватись", за прикладом великої Лесі Українки.

Віра Лавриненко останні роки хворіла на важку недугу, яка й обірвала її земне життя.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.