В музей передали архів оунівця Миколи Чигрина

Для Волинського краєзнавчого музею передала архів матеріалів оунівця Михайла Чигрина представниця Українського інституту національної пам’яті на Волині Леся Бондарук

Представлення колекції відбулося 18 травня у Волинському краєзнавчому музеї. На захід запросили першого заступника голови обласної ради Юрія Поліщука.

 

Історикиня Леся Бондарук, яка власне і передала архів розповідає: архів документів передала дружина Михайла Чигрина – Марія. Тут, серед іншого, збереглися листи Михайла до його першої коханої – Лідії Кушнірук.

"У цих листах, які є з 1936 по 1943 рік. Тут є листи, коли Михайло Чигрин в Луцькій тюрмі сидить в чоловічій камері, а Лідія – у жіночій і їм дозволили між собою листуватись. Тут є листи і в той період, коли дівчину відпустили, а Михайло ще сидів в тюрмі. І є багато історій про те, як їм булося в той час. За польської окупації, за переслідування, - розповідає Леся Бондарук. – Поміж романтичними словами і мріями закоханої дівчини, чимало важливої історичної інформації про події, які вона бачила на Волині. Є розповідь про розстріл в'язнів Луцької тюрми, репресії польської та радянської окупантів та інше. Є також щоденник Михайла Чигрина, який він вів із 1939 року".

Тут є листи, записники і фотографії, на яких можна прочитати та побачити як жив оунівець Михайло Чигрин після того, як емігрував з України до Австалії. Як зазначив Юрій Поліщук, ці матеріали дуже вагомі і дуже цікаві.

"Це архів, який висвітлює 30-40 роки в Україні та діяльність української діаспори закордоном, - каже перший заступник голови обласної ради. – Такий архів може розказати про долю людини. І ці матеріали можуть стати окрасою нашого музею та безцінним джерелом інформації для тих, хто буде вивчати перебіг національно-визвольних змагань під час Другої світової війни та життя українців закордоном".

За словами директорки Волинського краєзнавчого музею Оксани Важатко, це вперше за багато років їхньому музею передали колекцію для  поповнення фондів.

"Сьогодні відбувається перший етап нашої музейної роботи, яка непомітна, - це збір документів. Після цього наші науковці мають опрацювати матеріал, вивчити його та визначити місце, де ці документи будуть зберігатися, - зазначила Оксана Важатко. – За останні роки в нас не було закордонних музейних надходжень. Ми доторкаємось до історії українців, які жили за межами радянської України"

Теми

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.