В музей передали архів оунівця Миколи Чигрина

Для Волинського краєзнавчого музею передала архів матеріалів оунівця Михайла Чигрина представниця Українського інституту національної пам’яті на Волині Леся Бондарук

Представлення колекції відбулося 18 травня у Волинському краєзнавчому музеї. На захід запросили першого заступника голови обласної ради Юрія Поліщука.

 

Історикиня Леся Бондарук, яка власне і передала архів розповідає: архів документів передала дружина Михайла Чигрина – Марія. Тут, серед іншого, збереглися листи Михайла до його першої коханої – Лідії Кушнірук.

"У цих листах, які є з 1936 по 1943 рік. Тут є листи, коли Михайло Чигрин в Луцькій тюрмі сидить в чоловічій камері, а Лідія – у жіночій і їм дозволили між собою листуватись. Тут є листи і в той період, коли дівчину відпустили, а Михайло ще сидів в тюрмі. І є багато історій про те, як їм булося в той час. За польської окупації, за переслідування, - розповідає Леся Бондарук. – Поміж романтичними словами і мріями закоханої дівчини, чимало важливої історичної інформації про події, які вона бачила на Волині. Є розповідь про розстріл в'язнів Луцької тюрми, репресії польської та радянської окупантів та інше. Є також щоденник Михайла Чигрина, який він вів із 1939 року".

Тут є листи, записники і фотографії, на яких можна прочитати та побачити як жив оунівець Михайло Чигрин після того, як емігрував з України до Австалії. Як зазначив Юрій Поліщук, ці матеріали дуже вагомі і дуже цікаві.

"Це архів, який висвітлює 30-40 роки в Україні та діяльність української діаспори закордоном, - каже перший заступник голови обласної ради. – Такий архів може розказати про долю людини. І ці матеріали можуть стати окрасою нашого музею та безцінним джерелом інформації для тих, хто буде вивчати перебіг національно-визвольних змагань під час Другої світової війни та життя українців закордоном".

За словами директорки Волинського краєзнавчого музею Оксани Важатко, це вперше за багато років їхньому музею передали колекцію для  поповнення фондів.

"Сьогодні відбувається перший етап нашої музейної роботи, яка непомітна, - це збір документів. Після цього наші науковці мають опрацювати матеріал, вивчити його та визначити місце, де ці документи будуть зберігатися, - зазначила Оксана Важатко. – За останні роки в нас не було закордонних музейних надходжень. Ми доторкаємось до історії українців, які жили за межами радянської України"

Теми

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.