У Перемишлі вшанували бійців УГА та УНР. ФОТО

У Перемишлі в Польщі вшанували вояків Української галицької армії (УГА) і вояків армії Української Народної Республіки (УНР), які загинули в таборі для військовополонених, що розташовувався в 1918–1921 роках у селі Пикуличі (частина цієї території належить нині до Перемишля).

Про це повідомляє Радіо Свобода.

 

Розпочався захід богослужінням у соборі святого Івана Хрестителя Української греко-католицької церкви. Опісля громадська панахида відбулась на місці колишнього табору.

Нині тут військовий цвинтар, де поховані від 2 до 3 тисяч українських вояків УГА та УНР, які відступили з польським військом із України перед приходом більшовиків.

У вшануванні взяла участь група депутатів Львівської обласної ради, представники Українського інституту національної пам'яті, товариств "Надсяння", "Холмщина" зі Львова, української громади Перемишля, влади Підкарпатського воєводства Польщі, українські дипломати в Польщі.

 

"Ми тут, бо розуміємо тяглість військової громадянської традиції. Ми маємо право на історичну пам'ять", – наголосив під час громадської панахиди Антон Дробович, керівник УІНП.

Церковна хода пам'яті українських воїнів, які загинули за волю України, була започаткована в Перемишлі рівно 100 років українцями Перемишля і єпископами УГКЦ, зокрема Йосафатом Коциловським. Традиційно через тиждень після Зелених свят українці йшли на військовий цвинтар. Комуністична влада Польщі заборонила захід. 1990 року року ця традиція була відновлена.

"Сподіваюсь, що ми дізнаємось імена загиблих. Тут спочивають понад 2000 вояків УГА і УНР. Сподіваюсь,що ми вшановуватимемо історичну пам'ять і будуватимемо майбутнє", – сказав депутат Львівської обласної ради Святослав Шеремета.

 

Також на військовому цвинтарі є дві братські могили, у яких спочивають 47 бійців УПА, які були вбиті 7 січня 1946 року в селі Бірчі і 22 травня 1947 року в Лішні (Польща).

У 1919 році в таборі перебували близько 30 тисяч інтернованих вояків. Антисанітарні умови і хвороби серед полонених були загрозою для місцевого населення, яке вимагало закриття табору. У 1921 році його ліквідували.

Згодом сюди перенесли останки померлих бійців із довколишніх сіл, обгородили кладовище і на спільній могилі встановили пам'ятник із написом "Борцям за волю України".

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.