Пошук жертв Першої світової війни у Перемишлі. Заява УІНП та МКІП

У Перемишлі розпочались роботи поруч із Українським військовим цвинтарем. Українську сторону не запросили

 

ЗАЯВА

Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України із прикрістю констатують, що влада міста Перемишль в односторонньому порядку проводить пошукові земляні роботи на ділянці, що є предметом двосторонніх домовленостей між Україною і Польщею, та безпосередньо межує з Українським військовим цвинтарем. Українських фахівців не запрошено до Перемишля ані в якості учасників цих робіт, ані в якості спостерігачів.

Пошукові земляні роботи проводяться на ділянці №974, яка є предметом домовленостей в рамках українсько-польських консультацій з питань, які виникають в ході реалізації Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій від 21.03.1994 р. (пп. 3 та 22 Протоколу від 22.06.2010). Зазначена ділянка також безпосередньо межує з Українським військовим цвинтарем.

Український інститут національної пам'яті й Міністерство культури та інформаційної політики України отримали інформацію про пошук ймовірних поховань учасників Першої світової війни із засобів масової інформації і вже після початку робіт. Згідно з повідомленнями польських ЗМІ, пошукові земляні роботи мають на меті виявлення ймовірних місць поховань жертв Першої світової війни.

З огляду на це, відсутність запрошення від польської сторони також викликає гірке розчарування, адже в період Першої світової війни українці служили як в Російській імператорській армії, так і в Збройних силах Австро-Угорщини. Відтак складно уявити масштабне поховання періоду Першої світової війни, а тим більше окремий цвинтар у Перемишлі, на якому б не було поховано жодного вояка-українця.

З огляду на зазначені обставини, Український інститут національної пам'яті та Міністерство культури та інформаційної політики України змушені констатувати відсутність можливостей спостерігати за ходом робіт, а відтак і взяти до відома будь-які їхні результати.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.