У Львові збирають підписи за демонтаж пам’ятника Моцарту-сину

Громадська активістка та мисткиня Наталія Криничанка зареєструвала е-петицію про демонтаж пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту, бо вважає, що він спотворює історичний та мистецький простір міста.

Про це активістка повідомила в коментарі кореспондентові Укрінформу.

 

"Це нормальна швидка реакція на те, що відбувається. Я абсолютно свідомо до цього ставлюся і зовсім не шкодую про це, мій вибір є виважений, і я вважаю, що треба продовжувати почате, тому що львів'яни мають право на свою думку, яка зараз зневажена.

Демонтувати це чудо дуже реально, оскільки я зрозуміла, що це не є щось дійсно базове, ґрунтовне і зроблене на віки, я думаю, що це бутафорна річ, яка має мету не увіковічнити ім'я Моцарта меншого (тут теж є певне питання моральності), а це робиться з певними бізнес інтересами, заради піару", - зазначила Криничанка.

Петицію оприлюднили по обіді 30 серпня і за дві доби вона набрала 128 підписів.

Це вже не перша е-петиція до міської ради щодо цього резонансного пам'ятника. Ще до його встановлення, як ініціатори показали проєкт, а виконком міськради його підтримав і затвердив для розміщення пам'ятника на площі Маланюка, львів'яни голосували, щоб скасувати це рішення. Але потрібної кількості голосів так і не зібралося.

У міській раді Львова Укрінформу відповіли, що ще зарано говорити про демонтаж нового пам'ятника, адже електронне звернення – це тривала процедура. Слід за 60 днів набрати 500 голосів на підтримку, далі клопотання виставлять на голосування львівських депутатів і тільки тоді, якщо депутати його ухвалять, створюється дорожня карта для реалізації потреби.

Проте Криничанка наполягає, що якщо навіть не демонтувати, то однозначно слід забрати з площі в центрі Львова.

"Я особисто з мистецького світу, мене нічим не здивуєш, бачила різне… Але перше враження, як пересічної львів'янки, мами, педагога, екскурсовода – однозначно відштовхуюче. Це не Львів. Можливо цей пам'ятний знак може стати окрасою якогось приватного дворика чи музею, але не площі в межах суспільного простору", – додала мисткиня.


Нагадуємо, що скульптуру Моцарту-молодшому встановили у межах Міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, який уп'яте пройшов у Львові. Це подарунок місту від Міжнародної фундації "Моцартеум" у Зальцбурзі (Австрія).

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.