Як українці поховали СРСР на референдумі. ВІДЕО

Про це повідомляє Центр досліджень визвольного руху.

Це був дуже ризикований крок — провести всенародний референдум у грудні 1991 року. Тоді ніхто не проводив соціологічних кампаній і не вивчав настроїв населення. Захід також у нас не вірив. Та що там Захід — навіть наші дружні сусіди та країни Балтії не визнали Україну незалежною республікою після проголошення Акту про незалежність. І причин цьому було багато.

Україна тоді видавалася потенційно нестабільною, розділеною за історичними кордонами, мовними і релігійними ознаками.

Її майбутнє на той момент було абсолютно непрогнозованим і був високий ризик того, що потенційна нова держава обере шлях тоталітаризму, а не демократії — при владі все ще були комуністи.

Крім того, на території України був розміщений один із найбільших арсеналів ядерної зброї у світі. Це неабияк відлякувало. 

Коли на початку серпня 1991-го до українського парламенту приїхав президент США Джордж Буш-старший, він закликав депутатів відмовитися від прагнень незалежності.

Справа у тому, що перед поїздкою в Україну Буш отримав секретний звіт ЦРУ, де розглядалися чотири можливі сценарії майбутнього для СРСР. Світлих серед них не було.

У трьох прогнозах Україна залишалася разом з Москвою — навіть якщо відділяться Балтійські республіки. Останній передбачав повний розпад Союзу — стратеги ЦРУ вважали його катастрофічним і рекомендували робити все можливе, щоб уникнути цього.

Попри відсутність зовнішньої підтримки і спроби комуністів усіма силами зберегти Радянський Союз, українські націонал-демократи робили все можливе, щоб наблизити українську незалежність.

Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року став останнім цвяхом у домовину СРСР, який припинив своє існування через 25 днів після його проведення.

Як українці повалили радянського монстра — дивіться у восьмій серії проєкту "10 Днів незалежності України"

Переглянути попередні серії проєкту можна тут.

Довідково. Проєкт "10 Днів незалежності України" реалізовано Центром досліджень визвольного руху за підтримки Українського культурного фонду.

Команда проєкту:

Володимир В'ятрович – автор та ведучий, Андрій Сайчук – сценарист, Леся Вакулюк – сценаристка, Яків Любчич – режисер, Михайло Смуток – виконавчий продюсер, Олександр Попенко – оператор, Костянтин Пузанкін – дизайнер, Олександр Климань – звукорежисер та композитор, Юлія Білоус та Катерина Бєслік – стиль, Кіра Лєтова та Олександра Корченкова – грим, Тетяна Колісник – редакторка соціальних мереж, Володимир Бірчак та Олеся Ісаюк – наукові консультанти, Микола Попелуха – редактор архіву, Ігор Малахов, режисер архіву, Ярина Ясиневич – продюсерка, Лідія Тополевська – фінансистка, Анна Олійник – директорка, Дмитро Гузій – юридична підтримка.