В мережі вийшов останній портрет з циклу «Обличчя Незалежності: історії українських в'язнів комуністичного режиму»

Документальний проєкт Дарії Гірної спільно з виданням Reporters «Обличчя незалежності» — це цикл відеомонологів українських дисидентів та учасників руху опору СРСР, які знайомлять із малодослідженою сторінкою історії України: масовими репресіями й політичними розправами комуністичної влади над українською інтелігенцією у 1960-80-х роках.

В публічному доступі глядачі можуть переглянути 41 історію радянських дисидентів на YouTube-каналі проєкту. 

 

Зйомки проводилися у понад 17-х містах, містечках та селищах України: від Донбасу до Галичини. Понад сотня годин свідчень. Частина з цих людей заговорили на камеру вперше.

Дисидентські осередки в УРСР були фактичними центрами зародження українського громадянського суспільства. Їхні учасники, не маючи ані влади, ані великих ресурсів, в атмосфері тотального страху ставали на захист свободи слова й віросповідання, мови та культури, а головне — ідеї української самостійності.

 

Всіх їх об'єднує мирна боротьба, втім, кожен поплатився за неї роками неволі у радянських тюрмах, таборах Сибіру та Мордовії, психіатричних лікарнях. Лише у героїв проєкту радянська влада сукупно забрала понад 200 років життя. Іноді комусь із них було достатньо просто пожартувати в колі друзів — і бути запротореним на 5 років у Мордовію. 

За оцінками істориків, щонайменше 30% політв'язнів у радянських концтаборах були українцями. Герої проєкту майже в один голос називали цифру 70%. Цим проєктом ми прагнемо вивести дисидентів на п'єдестал суспільної уваги, розповісти про них, їхніми устами пояснити зворотний бік "ковбаси по 2.20".

Авторка проєкту — Дарія Гірна, журналістка й телеведуча. Темою українського дисидентського руху зацікавилася на магістерській програмі з журналістики Українського католицького університету, коли працювала над документальним фільмом про співзасновника Української Гельсінської групи, політв'язня брежнєвських таборів та віцеректора УКУ Мирослава Мариновича. 

Проєкт створено за підтримки Тараса Вервеги та БФ "Відкриті очі".

"Історична правда" виступає інформаційним партнером проєкту.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.