Спецпроект

Щодо кількості жертв Голодомору потрібна академічна дискусія – МКІП

У Міністерстві культури та інформаційної політики заявили, що некоректна дискусія окремих науковців у публічній площині щодо кількості жертв Голодомору є неприйнятною.

Про це йдеться у повідомленні МКІП у Фейсбуці.

 

"Тема Голодомору-геноциду надзвичайно чутлива і важлива для кожного українця. Це страшна трагедія нашого народу. Невимовний біль та жалоба за жертвами має об'єднувати нас як націю. Натомість останнім часом ми спостерігаємо різкі безапеляційні заяви окремих науковців щодо кількості жертв", - заявили у міністерстві.

У МКІП нагадали, що у 2009 році Головне слідче управління Служби безпеки України порушило кримінальну справу №475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932–1933 роках.

На її підставі у 2010 році Апеляційний суд міста Києва визнав Голодомор геноцидом, назвав осіб, які вчинили цей злочин, а також на підставі судової науково-демографічної експертизи назвав кількість загиблих – 3,9 млн осіб.

Водночас ряд науковців наполягає на значно більшій кількості жертв – 10,5 млн українців (9 млн 108 тис. 500 українців в УСРР та 1 млн 391 тис. 500 українців у Північно-Кавказькому краї РСФРР).

"Позиція Міністерства культури та інформаційної політики однозначна: некоректна дискусія з цього приводу у публічній площині – неприйнятна", - заявили у МКІП.

У цьому зв'язку у міністерстві назвали "неприємною несподіванкою" опубліковану напередодні на Фейсбук-сторінці Музею Голодомору заяву. Адже за результатами робочої наради, що відбулась у МКІП 30 листопада і в якій брала участь директор Музею Олеся Стасюк, була напрацьована спільна позиція, опублікована згодом на сайті Українського інституту національної пам'яті.

"МКІП наголошує: музей як науково-дослідна установа не може таврувати опонентів та оперувати оціночними судженнями. Будь-які нововиявлені дані про кількість жертв повинні бути ретельно вивчені фахівцями та в жодному разі не мають стати предметом маніпуляцій", - йдеться у зверненні міністерства.

Наголошується, що саме тому МКІП ініціював проведення відкритої академічної дискусії під патронатом УІНП та за участю провідних українських і закордонних науковців.

"Встановлення правди про Голодомор-геноцид – справа честі держави та науковців", - наголосили у МКІП.


Нагадуємо, що 1 грудня був опублікований Відкритий лист науковців та громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор–геноцид Українського народу.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.