Чистокровного етнічного німця Рудольфа Фредериковича Вайгля викликали до німецького губернатора Львова та передали пропозицію Гіммлера — переїхати до Німеччини, створити в Берліні власний інститут, очолити кафедру в університеті та отримати по війні Нобелівську премію. Йшов 1942 рік, німецькі війська стояли під Москвою, відмовлятися від такої блискучої пропозиції не було сенсу. До того ж Вайглю вже було 59, у такому віці не сперечаються з гіммлерами.

Ігор Скочиляс був справді великим істориком з наголосом на кожному з цих слів. Головною його рисою була любов до правди – безумовне прагнення до неї та її відстоювання. Він очолив цілий дослідницький напрямок, який займається історією Київської Церкви та її унійною традицією. Про таких як д-р Ігор Скочиляс говорять, що на них тримається наука і світ. Він був дійсно незамінною людиною. Його відхід на вічний спочинок – це велика втрата для сім’ї, спільноти УКУ та України

Близько 50 пергаментних Тор кинули на купу, полили гасом і підпалили. Кілька євреїв, зокрема один гімназист, скочили в полум’ї, щоб урятувати ці святощі, і згоріли. Вояки-палії унеможливили будь-які спроби порятунку, стріляючи в рятівників і вбивши, серед інших, гімназиста, чий обвуглений труп із сувоєм недогорілої Тори під пахвою згодом був видобутий.