Щойно у видавництві «АДЕФ-Україна» вийшла нова книга дослідника історії національних спецслужб Олександра Скрипника «Українська розвідка. Прадавні часи». У ній на підставі літописних джерел, академічних праць дослідників історії України, українського війська і національних спецслужб відтворено картину зародження й становлення розвідувальної діяльності на теренах України у прадавні часи – від східних слов’ян і Київської Русі до Гетьманської козацької держави.

У ніч на 15 липня 1941 року відійшла у засвіт Ольга Франко з Хоружинських – дружина Івана Франка та мати чотирьох його дітей… 17 липня її поховали на Личаківському цвинтарі неподалік могили її чоловіка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.

Володимир Молодій працював у «Історичній правді» журналістом і сценаристом з 2015 по 2019 рік, а програма існує вже понад сім років. Для MediaLab він поговорив із Вахтангом Кіпіані та командою про появу програми, зміну форматів, напрацювання підходів до роботи з історичними сюжетами, пошук локацій, реквізиту та акторів для зйомок. Всі ці завдання можна вирішити маючи мотивацію та розуміння місії проєкту.

«Птахи вже пробуджуються, починатиметься світанок. Я йду з піднятою головою. Людина повинна вміти програвати. Це не ганьба. Навіть ворог тебе поважатиме, якщо це справжній і чесний ворог. В боротьбі іноді падаєш, а життя – це саме боротьба. Будьте здорові! Ваша і тільки Ваша – Мілада». Докторка Мілада Горакова дописала лист і поставила дату: «2:30 ночі, 27 червня 1950 року». Через три години наглядачі тюрми Панкрац вивели її з камери на задній двір в’язниці. Під першими променями літнього сонця кати затягнули зашморг на шиї Горакової. Після страти її особисті речі були спалені разом з тілом.

З Україною ведуть війну не лише за допомогою вогнепальної зброї чи дипломатичних хитрощів. Війна ведеться, насамперед, за мізки українців. І це війна не за те, під яким пам'ятником призначатимуть побачення майбутні покоління наших співвітчизників, а за те, чи будуть вони жити у власній незалежній та демократичній державі

«Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак». Напевно, кожному українцю відомі ці слова з поеми Івана Котляревського. Але майже ніхто не знає що вони означають. Точніше, більшість не знає походження слова «парубок». Прийнято вважати, що це молодий, неодружений хлопець, чоловік. Насправді ж, етимологія слова зовсім інша. Так само, як і слово «товариш» у козацькому війську зовсім не означав друга чи людину, яка доглядала за худобою – товаром

Дуже важливо зібрати усе до купи, розкласти по полицях та оприлюднити походження цих предметів. Щоб було зрозуміло звідки воно взялося і куди зрештою поділося, в який спосіб набувалося і яким чином викрадалося.
Якщо московські колеги цього справді не знають, то відтепер знатимуть. А якщо раптом їм це все було відомо, але для чогось приховувалося, то принаймні хай знатимуть, що і ми тепер «в курсі», де ховаються наші «загублені скарби»

«Ми благаємо кожного раз і назавжди ствердити, що заради задоволення жодної особи ми не збираємося вставати з ліжка ні секундою раніше, ніж маємо це робити; і що ми не дамо за жодної причини відібрати в нас, цього місяця січня, дванадцять з половиною хвилин справедливого та природного відпочинку. Життя і так занадто гірке й без того, щоб страждати від такого надмірного покарання»

Гризти граніт наук в середньовіччі було справою складною. Тягнутись до знань в університеті - це фактично бути інтелектуалом-романтиком. Межувало зі служінням культу, богу, якщо хочете.
На навчання в європейські університети відправлялись молоді і не дуже люди з усіх усюд. Не лише шляхетського походження і багатої вдачі, але і прості, необмежені кордонами світосприйняття. Іноді небагаті, а коли і просто авантюристи за духом
Українці (які часто називались ще русинами, рутенами, роксоланами, сарматами) не пасли в тому задніх.

Найгострішими були конфлікти поміж засудженими за кримінальні злочини та політв'язнями. Перші всіляко знущалися з тих, хто відбували покарання за так званими політичними звинуваченнями. Їх принижували, обкрадали, фізично і сексуально кривдили, примушували працювати замість себе.
"Урки", "блатні" чи "битовички", за мовчазного потурання конвоїрів, наглядачів та адміністрації таборів, фізично й морально знущалися з жінок-політв'язнів, яких вважали найнижчою невільницькою кастою "зрадників батьківщини" і "ворогів народу"

Архівні документи не повинні зберігатися в архівах сучасних спецслужб та правоохоронних органів. Зберігання історичних документів і вивчення історії – це не властиві для силових відомств функції. Їхні основні завдання кардинально інші – ловити злочинців, гарантувати безпеку, протидіяти тероризму тощо.

Як установа божественна, Церква незмінно і недвозначно виявляє свою сутність у соборній свідомості своїх членів, натхнених Святим Духом. «Бо зволилося Духові Святому і нам» - так владно висловлює перший Апостольський Собор в Єрусалимі свою постанову.

18 липня 1995 року спецпризначенці підрозділу «Беркут» битимуть кийками священників та мирян під стінами Софії Київської. Такою буде реакції української влади на бажання поховати у стінах храму українського православного Патріарха Володимира – Василя Романюка. В’ячеслав Чорновіл тоді викрикуватиме, що це “кінець незалежної України…”. «Беркут» і далі робитиме свою справу. Патріарха так і не поховають у храмі, а лише перед його стінами. Ці події ввійдуть в історію, як «чорний вівторок». Та передуватиме їм не менш напружене та сповнене боротьби життя. Історія «одіссеї» Патріарха Володимира концтаборами та тюрмами ГУЛАГу.

Щороку 18 травня в Україні відзначається День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу – згадуються події 1944 року, коли радянський тоталітарний режим насильницьки виселив людей із їхніх рідних земель. Цей день офіційно започаткований тільки 2015 року, а історія та традиції кримських татар досі залишаються загадкою для багатьох українців.

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни