Донедавна вважалось, що єдиним інтерв’ю з легендарною співачкою Квіткою Цісик, яке збереглось до теперішього часу, є відео матеріал, записаний Олександром Горностаєм у 1992 році. Ще одне інтерв’ю записав для Національного радіо на початку 1991 року український музикант Кирило Стеценко.

Слово "чета" запозичив із сербської мови Кирило Трильовський, який дуже обурювався, коли це слово перекручувалось на "чота". Мовознавець Василь Задорожний вважає, що в цьому випадку "фонетика перемогла історію". Фонетичні зміни у твірному "чота" склалися внаслідок закономірної лабіалізації "е" після шиплячого, як наприклад у словах "жона" (кол. "жена"), щока (кол. "щека") тощо.

Приватбанк, зареєстрований 19 березня 1992 року, з перших днів діяв за принципом "Що не заборонено — те дозволено". А якщо раптом заборонено, то скільки банк втратить, порушивши заборону, і скільки втратить, лишаючись законослухняним? Можливо, вигідніше порушити заборону й заплатити штраф, якщо його звинуватять у порушеннях, залишивши конкурентів позаду.

“У зв'язку з цим залишилась там сама “Христя”, енергія якої є рівноважна силі сотні “Бурлаки” - так напише про підпільницю Ірину Тимочку “Христю” провідник Василь Галаса “Орлан” і доручить їй найвищу посаду серед жінок на Закерзонні — провідниці надрайону “Верховина”. Відбудеться це у 1947 р., коли терен переживатиме важкий час кадрових втрат.

Великі ГУЛАГівські повстання примусили радянське керівництво засумніватися у здатності контролювати навіть табори. Ці повстання спричинили зміну політики і народили "Відлигу". До остаточного розпаду СРСР залишалося більше 30 років. Але перший крок на цій дорозі зробили люди Кенгіру.

65 років тому 26 травня розпочалося Норильське повстання політичних в’язнів ГУЛАГу. Найдовше в історії – тривало 72 дні: до 4 серпня 1953 р. Його особливістю була активна участь у ньому жінок 6-ї жіночої зони, більшість з яких – українки.

"Ми говорили про перманентний конфлікт, що існує в східній Галичині між поляками і русинами. Утворення незалежної держави Україна призвело до небувалого ентузіазму галицьких русинів. Вони хочуть бути частиною України, і молода держава, зі свого боку, збройно підтримує їх вимоги. Галицька провінція на схід від Лемберга є заселеною в більшості русинами".

"Євген Коновалець був індивідуальністю рідкою особливо в українському світі. Довго ще, мабуть, треба буде ждати, поки українська вдача позбудеться решток галицької провінціяльщини та наддніпрянського хуторянства. Тим часом, Євген Коновалець був людиною позбавленою всяких провінціяльних рисок" – писала газета "Діло".

Націоналістичний рух в міжвоєнне десятиліття насамперед асоціюється з Євгеном Коновальцем. З 1920-го – від створення УВО й по 1938-й – загибель Коновальця, він мешкав у Відні, Львові, Берліні, Женеві, Римі та кількох менших європейських містах. Про себе говорив, що живе як «бездомний бурлака», а про найближчих співробітників як про «людей невідповідних і нездібних виконати завдання».

Камінь із таким написом стоїть неподалік входу до Міжнародного меморіалу жертв тоталітаризму 1937-1941 років, що розташований на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Камінь-символ, що має нагадувати сучасникам про недаремність смертей тих українських громадян, які покояться у братських Биківнянських могилах.

"Якщо ми не хочемо втратити свій вплив на народ, то боротьбу проти німців повинні повністю взяти у свої руки, в особливості на Волині та Поліссі, де вже стихійно створюються різні отаманські групи, як наприклад, "Бульби" та ін.", — заявив на першій військовій конференції ОУН(б) у жовтні 1942 року військовий референт Волині Василь Івахів.

Сьогодні між Литвою та Україною існують міцні та добрі дипломатичні стосунки. Схожість історичного шляху, який пройшли дві наші держави у ХХ столітті є очевидною. Як і Україна, Литва виборювала свою незалежність після Першої світової війни, як і в Україні у Литві був свій антикомуністичний рух опору після Другої світової. Цікавим епізодом є співпраця українських націоналістичних організацій із Литвою у міжвоєнний період.

Україна обрала свого представника на Євробачення 2007 за допомогою національного відбору, який відбувся 9 березня 2007 року. Українська телекомпанія оголосила про те, що вибір був відкритий, і всі виконавці, які хотіли взяти участь, мали право позмагатися за путівку до Гельсінки. Необхідно було лише надіслати заявки.

У статті досліджуються аспекти становлення та розвитку політичної цензур репресивно-каральними органами НКВС–НКДБ напередодні та під час Другої світової війни, форми та методи фільтрації приватного та ділового листування в СРСР–УРСР.

Усього акція тривала близько години. За цей час забрали і розігнали майже всіх. Під кінець в центрі підвищення нас лишилося четверо жінок: Оля Гейко на сьомому місяці вагітності, Леся Лохвицька, Ліда Шевченко і я з донькою на руках. Забирати нас вперто не хотіли, а розходитися ми й самі не поспішали.

"Є велетенська карта Рівненської області — там позначено різними стрілками, з якого села скільки треба людей переселити в Сибір або Казахстан. Якщо потрібно 2,5 тисячі вагонів, а кожен вагон розрахований на 40 людей — це страшні цифри".

Якось юнаком відвідував із мамою ще радянський ЖЕК у Львові. Здивувався, побачивши там фотоекспозицію під умовною назвою «фашистська уніатська церква». Як головний доказ «співпраці» УГКЦ виділялась світлина Андрея Шептицького із свастикою на грудях.

Тут сфотографували привид монаха, досі знаходять артефакти, залишені городянами і завойовниками упродовж чотирьох століть. Кажуть і про небезпечні морові поховання та забуті нацистами скарби і військові секрети. Що ж там є насправді?

Я та товариш з Яремча були приготовані до втечі, бо по дорозі розв’язали собі руки були, тому розлетілися зараз по перших стрілах: один направо, другий наліво в долину. Я впав на сніг та рачки ліз удолину поміж молоду смеречину, яка була кілька кроків перед нами. Мій товариш кільканадцять кроків від мене повз, навіть, не знаючи, що ранений у ногу.

Чи Гітлер насправді хотів створити "Велику Україну"? Британські видання протягом останніх чотирьох місяців 1938 року вмістили близько тисячі згадок про Карпатську Україну. Лише у грудні того року французька преса опубліковала понад 300 великих статей про Україну.