Бойове мистецтво Енеїди

«Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак». Напевно, кожному українцю відомі ці слова з поеми Івана Котляревського. Але майже ніхто не знає що вони означають. Точніше, більшість не знає походження слова «парубок». Прийнято вважати, що це молодий, неодружений хлопець, чоловік. Насправді ж, етимологія слова зовсім інша. Так само, як і слово «товариш» у козацькому війську зовсім не означав друга чи людину, яка доглядала за худобою – товаром

Вважається, що сучасна українська література була започаткована саме "Енеїдою" Івана Котляревського. І саме цей твір слугує джерелом багатьох різнопланових досліджень з українознавства, культури та побуту українців кінця XVIIІ століття. Кожен знаходить тут щось своє, ми ж пропонуємо розглянути її з точки зору окремих аспектів бойових мистецтв. Першим аналіз поеми з погляду української бойової культури зробив Олександр Притула у книзі "Світогляд в українському рукопаші "Спас".

Кожен, хто читав "Енеїду", напевно, звернув увагу на велику кількість описів бійок та різних баталій. Шляхом простого підрахунку ми визначили, що для опису бійок, боротьби, ударів і способів їх нанесення Котляревський використав 69 різноманітних слів та фразеологізмів. При цьому, деякі з них відсутні у сучасних словниках української мови.

У цій статті ми скористаємося твором Івана Петровича для аналізу значення слів, якими він описував бійців, удари, поєдинки, боротьбу та битви. В другій частині, постараємося зрозуміти способи, форми і методи нанесення ударів та елементів боротьби.

Для аналізу значення слів використовуватиметься метод аналогії та деякі елементи досліджень реконструкторів козацької доби. Такий підхід зумовлений у першу чергу тим, що згідно з дослідженнями українських систем воїнсько-фізичного виховання, у боях, бійках та боротьбі застосовувалися так звані "робочі рухи".



Час на навчання новим рухам не витрачався, самі трудові рухи, після певної підготовки, ставали бойовими. Під "робочими рухами" розуміються рухи, які широко використовувалися українцями у повсякденній діяльності і були напрацьовані до автоматизму. Наприклад: косіння трави, молотіння пшениці, підкидання сіна та складання його у копиці, рубання дров тощо. Цілком логічним є те, що для пояснення тієї чи іншої дії у бою використовувалися зрозумілі усім аналогії.

При цьому не слід забувати про існування в Україні мандрівних борців, борецьких родів, козаків, опришків та шляхти. З високою вірогідністю можемо припустити, що представники цих верств могли мати свою внутрішню (корпоративну) термінологію (жаргон), малозрозумілу для сторонніх. Але це потребує окремого дослідження, а ми зосередимося "бойовій" лексиці "Енеїди" І.П. Котляревського.

Логічно припустити, що багатьох виникне питання: чи може дана поема слугувати достовірним джерелом для такого аналізу? Для відповіді пропонуємо звернути увагу на окремі аспекти досить неоднозначної біографії автора "Енеїди".

Протягом більшої частини життя Котляревського оточували українці, козаки, солдати, які користувалися певною лексикою і термінологією для позначення тих чи інших ударів, технік і тактик бою, форм, методів і засобів ведення поєдинків та бойових дій. Адже відомо, що майже кожна професійна спільнота формує свою професійну термінологію, чи, навіть, арго.

Живучи в оточенні представників військового стану, автор "Енеїди" чітко розумів зміст, який вкладався у ті чи інші слова. З огляду на вищевказане, вважаємо, що лексика, використана у поемі, може слугувати достовірним джерелом для аналізу з точки зору бойового мистецтва. Прохання не плутати зі спортивними одноборствами.

 
Автор цієї та усіх наступних ілюстрацій у статті - анатолій базилевич

"Еней був парубок моторний"

З перших слів твору ми стикаємося з описом та епітетами, які стосуються людей військового стану та бійців. Усім ніби відоме слово "парубок", яке позначає у наш час молодого, неодруженого хлопця. Але мало хто знає його першопочаткове значення. Для цього слід розумітися у середньовічному війську.

Річ у тім, що у війську феодальної доби найменшою тактичною одиницею був "спис" ("копйо", "копіє", "kopie", "lance" тощо). Це важкоозброєний воїн зі списом та "групою підтримки", яка складалася в різні періоди та в різних державах від двох осіб до двох десятків. У війську Великого Князівства Литовського важкоозброєного лицаря супроводжували два молодики, які на полі бою виконували функції стрільців.

Вони доглядали за його зброєю, готували їсти, прикривали тил, подавали зброю у бою, витягували пораненого з поля бою. Але це були не просто слуги, а й учні. Можливо, навіть, сини. Їх називали "пара-о-бок". Зрештою, навіть старе написання слова – "паробок". Таким чином, "парубок" - це молодий помічник, учень воїна, який учиться у свого наставника.

"Моторний" - тут усе просто. Це жвавий, меткий, швидкий і кмітливий. "Хлопець хоч куди козак". Таким чином ми маємо підсилення опису Енея як жвавого, кмітливого козака-воїна, який пройшов відповідну підготовку у наставника.

Можна було б ширше розповісти про інститут наставництва у українському війську різних часів, але пропонуємо читачу звернутися до праць Анатолія Цьося, Ніни Деделюк і Ярослава Тимчака. Вказані науковці дуже гарно описують вказану особливість воїнсько-фізичної підготовки українців.

Що ж до терміну "товариш", то це слово широко використовувалося в пізньому середньовіччі і в ранньомодерний період. Було пов'язане з професійним цеховим устроєм і вживалося у значенні майстра своєї справи. Так, військова справа також вважалася ремеслом. Евандр каже своєму сину Палланту: "Іди служи, годи Енею, він зна воєнне ремесло".

У перенесенні на військовий, козацький прошарок суспільства означало майстра військової справи. Іноді, в історичній літературі, ми стикаємося з термінами "значковий товариш", "курінний товариш", "полковий товариш" тощо. Розуміння значення терміну дозволяє нам перекласти на сучасну мову його як майстра військової справи певного підрозділу чи частини.

Хоча, Котляревський уже слово "товариш" використовує у значенні синоніма до друга: "Еней Евандрові сказав: … Я твій товариш буду щирий". З таким же значенням Низ звертається до Евріала. Водночас, стосовно Палланта вживається термін "бою майстер". Можемо лише припустити, що у зв'язку зі зміною суспільного устрою, станом на кінець ХVIII – початок ХІХ століття уже відбулася зміна значення слів.

Які ж іще епітети використовує автор для опису бійців, котрі, водночас, є представниками воїнського стану? Найчастіше він називає їх бурлаками – людьми без постійного місця проживання, постійної роботи. Але при цьому слід пам'ятати, що це також і самотній, неодружений чоловік, парубок. Таким чином, можемо припустити, що Іван Петрович міг вживати це слово як синонім "парубка", етимологію якого ми визначили вище.

 

Чому так? Бо, для бідних людей без дому, у нього є інші синоніми: "голодранці" і "гольтіпаки". І словами Дідони розрізняє їх:

Відкіль такі се гольтіпаки?

Чи рибу з Дону везете?

Чи, може, виходці-бурлаки?

Куди, прочани, ви йдете?

У поясненні, автор пише: "Гольтіпа – сволок, голяк", "Виходці – переселенці, виселенці". А ще – вони "хлопаки" і "одборні молодці". Враховуючи, що одборні - це відібрані, найкращі, то "Розбишак самих одборних" також можна вважати позитивним епітетом для бійця, воїна.

Також, неодноразово для опису воїнів, бачимо термін "харциз", яке словниками визначається як розбійник, грабіжник. У Котляревського воно вживається як в негативному змісті: "Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити", так і в позитивному: "І кріпкі, храбрі, як харциз". Самого Енея Юнона називає "суціга, паливода і горлоріз".

Олександр Притула звертає увагу на ці слова: "Суціга" означає розбишаку, людину, здатну на хуліганський вчинок. "Паливода" - епітет, який козацтво давало людям, які намагалися зробити щось неможливе, йшли на ризик, тобто "палити воду". З вуст супротивника таку характеристику можна вважати похвалою для воїна.

Вони у нього і богатирі, які мають честь, навіть якщо це стосується негативного героя. Але найцікавіше починається далі: "кулачнії доки" – "дока" - це людина, добре обізнана з чим-небудь, досвідчена в чому-небудь; знавець своєї справи. Тобто вони ще й знавці кулачних боїв. А червоний Лик, взагалі – "кулачник страшний".

При цьому, Іван Котляревський чітко розуміє різницю між бойовими вміннями. Сподар Мезап у нього "Боєць, ярун і задирака, Стрілець, кулачник і рубака, І дужий був з його хлопак". Тобто, він розрізняє просто силу – "дужий", того, хто вміє битися на кулаках – "кулачник", універсального бійця – "боєць", від тих, хто вміє гарно стріляти і володіє холодною зброєю – "стрілець і рубака". В цьому випадку ці всі вміння присвоєні одній людині. В інших описах, особливо батальних, можна зрозуміти, що більшість героїв також володіють вказаними якостями.

Якщо "задирака" - це людина, яка не боїться бою, і, шукаючи його, до всіх задирається, то "ярун" заслуговує на особливу увагу. Його можна трактувати, виходячи зі слова "ярий", як людину люту, злу, сповнену гніву. Часто, люті люди ще й кричать. І червоний Лик – "горлань, верлань", тобто той, хто має гучний голос і сильно кричить – "верлань". Подібних описів "крикунів" у поемі є відносно багато. Як же діють ці ярі воїни?

Розсердився і роз'ярився

Аж піну з рота попустив,

І саме в міру підмостився,

В висок Дареса затопив

В іншому сюжеті:

Завзятость всіх опановала

Тут всякий пінив і яривсь

Тут лютость всіми управляла

І всякий до надсаду бивсь

Так же робить і Турн під час бою:

Зробився Турн наш біснуватим,

Реве, як ранений кабан…

Зубами скреготить, яриться

На перший погляд, нічого особливого, тільки тут описано воїнів, які входять у стан бойової люті, надзвичайно схожий на описи берсерків у скандинавських сагах. Складно сказати чи читав Котляревський ті перекази, чи ні. Якщо читав – можлива присутність впливу тих творів. А якщо не читав? Щоб не гадати, ми поки-що просто зафіксуємо це співпадіння.

 

"Поб'ю всю пику, зуби, морду"

З усіх відомих творів давньої української літератури, "Енеїда" може впевнено вважатися найагресивнішою. Тільки слово "бити", у різних його формах, згадано більше сорока разів. Відповідно до автора, бити можна по-різному. Для цього використовуються різні терміни. За відсутності інших значень, вважатимемо їх синонімами.

Можна бити, розбити, побитись сам на сам, або побитись і на смерть, Енея хочуть "заколоть, побити", а можна і "рать розбити". Люди йдуть "битись з косами, граблями". Бій може передбачати геноцид: "Поб'єм, іскореним їх род", "Задумав всяк побить троян". Іноді, "били наповал", а іноді для цього використовується зворот "смертельного дали затьору", хоча, в інших місцях, "задавав Еней затьору".

Так само можна було бити "смертельного задавши прасу". В простіших випадках усі чекали "Як він Даресові задасть". Тобто задавати можна не лише завдання додому, а й шкоди здоров'ю, у значенні бити. Також для позначення бійки використовується терміни "халазія", "накарпас", "кулачний накарпас", "кулачки", а також "схватка".

Відповідно до тексту поеми, бої умовно можна класифікувати наступним чином: побутові, для розваги, ритуальні, на смерть, військові. Чому умовно? Бо іноді побутові можуть закінчуватися смертю одного з учасників, а ритуальні іноді проводяться під час бойових дій і закінчуються смертю одного з учасників. А бої для розваги можуть містити ознаки ритуальних. Розглянемо їх детальніше.

1. Побутові. Сюди можемо віднести, наприклад, погрози Дідони побити Енея з описом запланованих технічних дій, хоч бійки таки не відбулося. Це і можливість використання прийомів боротьби: "От задушу, як злу личину!", ударної техніки: "Як дам ляща тобі я в пику" та імовірність каліцтва "І очі видеру із лоба". Або ж погрози Харона для Сівілли і Енея:

Я вам потиличника дам

Поб'ю всю пику, зуби, морду

Аж не пізна вас дідько сам

Аналогічно погрожує Турн в листі до царя Латина:

Виходь же завтра навкулачки,

Відтіль полізеш, мабуть, рачки

Як бачимо з описів, такі бійки були призначені для покарання за якусь провину і не передбачали смерті однієї з сторін. При цьому вони не передбачають використання зброї і проводяться голіруч.

2. Для розваги. Найяскравішим прикладом цього розділу є поєдинок між Даресом і Ентеллом. Це бій "один на один", кілька разів зазначається, що поєдинок відбувається руками – "На кулаки став викликати", "Сюди, на кулаки, лиш ближче", "Ніхто в кулачки не мішайтесь". Відповідно до опису, визначені правила: удари вище пояса, тобто в голову і в тулуб: "На очі вставлю окуляри" - можна розуміти як поставити синців під очима, "Я всякому лоб розміжжу", "Йому я ребра полічу" - дозволені удари в тулуб.

 

Важливим елементом є те, що учасники такого поєдинку мають особливу назву – "перебійці", вони можуть виставлятися кимось з організаторів заходу. Їхній бій може іти до крові або ж до неможливості одного з суперників продовжувати бій – нокауту. Що, зрештою і відбулося:

І саме в міру підмостився ,

В висок Дареса затопив

З очей аж іскри полетіли,

І очі ясні соловіли,

Чмелів довгенько дуже слухав,

І землю носом рив і нюхав

І дуже жалібно стогнав.

Крім того, цей бій відбувався за гроші – Еней "Ентеллові дав на кабаку трохи не цілую гривняку". Якщо відволіктися від художньої канви твору, то ми бачимо опис кулачних боїв, які мають певні правила і схожі на сучасний професійний бокс.

І саме тут присутні елементи ритуального поєдинку: Ентелл викликає Дареса на поєдинок "На землю шапку положивши, по локоть руки засукав". В інших джерелах згадується, що кидання шапки на землю означало виклик на бій. А деякі дослідники наголошують, що шапка на голові символізувала чоловічу гідність.

Збити її означало принизити чоловіка. "Засукані по лікоть рукави і стиснуті кулаки означали, що боєць буде битися чистими руками, без сторонніх предметів і зброї, тобто має "чисті руки". Подібні деталі опису, в першу чергу, говорять про дотримання певних правил і ритуалів під час бою.

Водночас, розвага буває і військова: "Як Муромець Ілля гуляє, Як б'є половців, проганяє". Слід пам'ятати, що термін "гуляти" в українському фольклорі, по відношенню до військових людей також може означати демонстрацію, міряння силою, а також рейдові дії – патрулювання.

3. Ритуальні. До цієї групи ми можемо віднести поєдинки під час великих битв. Звернемо увагу на частину п'яту поеми. У ній Мезентій, під час битви, викликає Енея на бій:

"Виходь! – кричить.- Тічка подмімо,

Нікого в поміч не просімо,

Годящі парні: ти і я."

Що ми бачимо у цій сцені? Виклик на кінний бій у визначеному місці, у який ніхто не має права втручатися, незважаючи на те, що навколо точиться битва. Чому ми відносимо даний випадок до ритуальних? Виклик іде від рівного до рівного за статусом: Мезентій – ватажок тіррентський заявляє, що він і супротивник "годящі", тобто гідні.

Поєдинок відбувається в особливому місці. Котляревський сам його тлумачить: "Тічок – зменшене від "тік". Тут в значенні місця бою. Подути тічок – помірятися силами." Судячи з усього, такі поєдинки відбуваються до смерті. Еней дуже швидко убиває суперника.

Трішки раніше, "Геленор з червоним Ликом, роздягшися до сорочок… Пробралися подуть тічок", де і загинули від рук Турна. Отже, ми маємо особливий термін для визначення місця, де міряються силами. Як тут не згадати казку про Котигорошка, який б'ється зі Змієм на залізному току. І у казці, і у "Енеїді" бій іде до смерті і з дотриманням певних ритуалів. Але, цей термін потребує додаткового вивчення.

4. На смерть. Найкраще такі поєдинки описує останній бій Турна і Енея. Перший чітко заявляє про свій намір битися сам на сам з суперником до чиєїсь смерті:

Іду з Енеєм поштурхаться,

В моїх поступках оправдаться:

Убить і околіть готов.

Проте, і цей випадок містить ознаку ритуальності. Турн ніби каже – Бог розсудить хто з нас правий. Тобто, викликає суперника на Божий суд. Як відомо, подібні суди проводилися шляхом поєдинку. Причому, сторони мали право виставити свого перебійця, хоча це уже не розвага.

 

Важливо звернути увагу на термін "поштурхаться", ніби не містить серйозної загрози у сучасному розумінні, але, у час написання поеми, передбачає смерть супротивника. Цей термін нам цікавий також з огляду на наступну сцену:

І няньчину всю рать розбили –

Скалічили, розпотрошили

І всіх загнали в тісний кут

В сіє-то нещасливе врем'я

І в самий штурхобочний бой

Троянське і латинське плем'я

Як умивалося мазкой

Тут, з огляду на контекст опису, можемо зробити висновок, що штурхобочний бой – це ближній бій, коли уже сильно не помахаєш зброєю чи кулаками і працюють в основному короткі тичкові удари в тулуб.

Перед тим Турн уже викликав Енея на подібний поєдинок у листі, тільки на той час, задача була показати хто сильніший і змусити, таким чином, суперника відступитися. Водночас, текст листа містить ознаки ритуалу визначення сильнішого.

Щоб вийшов битись сам на сам,

Помірявся силою своєю,

Достав од Турна по усам;

Хоть на киї, хоть кулаками,

Поштурхатись попід боками

Або побитись і на смерть.

5. Військові. Бойові дії "Енеїди" - один з найцікавіших описів військової справи і бойових мистецтв українського народу кінця XVIII – початку XIX століття. Адже загальновизнаним є факт того, що Котляревський у бурлескно-травестійній формі описував саме українців. Найбільше опису баталій маємо у п'ятій і шостій частинах поеми. Кожен може це перечитати. Акцентуємо лише увагу на одній особливості: чітко видно, що під час бою використовується метальна, холодна зброя, господарські засоби, пристосовані під зброю, сутички відбуваються в пішому порядку і на конях, зі зброєю і голіруч, в строю і поза строєм. При цьому озброєний бій не заперечує використання ударів руками і ногами та захватів. Це слід чітко розуміти тим людям, які зводять термін "бойове мистецтво" до ледь не бою голіруч.

  1.  

"Хто бив, хто різав, хто колов"

Наступне, на що варто звернути увагу – це назви ударів та прийомів, способи їх нанесення та виконання героями поеми. І почнемо ми з того, чого найменше, наприклад, назв ударів зброєю. У двох місцях поеми присутній вираз "вліпити (вказати) макогона" і в одному – власне удар макогоном. Контекст дає зрозуміти, що це удар зброєю, імовірно, подібний до удару молотком. Описується наслідок удару – падіння: "Вліпив такого макогона, що пан Галес шкереберть став", чи очманіння: "Щоб не вказала макогона, що й досі слухає чмелів". Водночас, в "Енеїді" присутньо відносно багато способів нанесення ударів зброєю, та про них пізніше.

Удари ногами, особливо високі, не згадуються взагалі. Але це не означає, що ноги не використовуються в поєдинках. В різних місцях твору неодноразово вказується, що ногами топчуть ворогів, тобто добивають тих, хто лежить. Що, зрештою, є логічним, адже високі (вище пояса) удари ногами можуть призвести до того, що впаде той, хто б'є. З усіма відповідними наслідками – того, хто лежить легше добити. Наприклад опис технічних дій Палланта:

Що пан Галес шкереберть став.

Паллант його поволочивши,

Потім на горло наступивши,

Всього ногами потоптав.

З огляду на велику кількість термінів, які описують ударні техніки, може видатися дивним, але назв прийомів боротьби немає. Проте, є дії, які говорять про імовірну наявність елементів боротьби - задушливих прийомів: "задушу", "перше ти мене удавиш", "По одному всіх подушив", "І щиро всіх на смерть душив". І ще слово "поборов" у значенні переміг.

Тут трішки зупинимося на семантиці цих дій. Чому? Тому що майстри бойових мистецтв знають, що людину не так просто убити, в даному випадку – задушити. Для цього потрібні певні навички і вміння. Отже, термін "душити", зазвичай, викликає асоціацію з захватом за горло спереду.

Але, щоб задушити, це слід робити двома руками. При цьому, для досягнення необхідного результату, слід нейтралізувати захисні дії супротивника. Саме тому, ми говоримо про імовірність наявності прийомів. І ця імовірність дуже висока.

Дещо інші асоціації викликає слово "удавиш". Вони пов'язані з наявністю такого предмету, який називається "удавка". Зазвичай, це мотузка. І для ефективного "удавлення" супротивника її накидають ззаду на горло, мінімізуючи при цьому можливий спротив супротивника. Тобто, існує висока імовірність, що терміном "удавити" користувалися для позначення задушливих дій із захватом горла супротивника ззаду. За допомогою удавки, або рук.

Назв ударів руками також не багато, всього шість. Просто перерахуємо їх: ляпас, лящ, стусани, потиличник, тичок, бебех. Що це нам дає? В першу чергу розуміння того, що удари наносилися як долонею (ляпас, лящ, потиличник), так і кулаком (стусан, тичок, бебех).

В другу чергу – те, що назва удару може містити в собі розуміння зони враження: лящ, ляпас – в обличчя збоку, в щоку, а потиличник – по потилиці. Крім того, ми знаємо, що перші два – це більш хвильові удари, а третій – проносний, ковзаючий і наноситься стоячи дещо збоку від супротивника.

І, якщо хтось скептично ставиться до ляпасів, то пропонуємо звернути увагу на уже згаданий фрагмент, де Ентелл бився з Даресом. "Ентелл од ляпаса здригнувся, разів із п'ять перевернувся". Коли ж Дарес затопив у висок – "сердешний об землю упав", а нижче Котляревський пише, що це був ляпас: "На вітрі щоб поколихати, од ляпаса і щоб прочхавсь".

Стусан, бебех і тичок – це удари кулаками. І, нарешті, головне – пошук у словниках синонімів (Караванського і Полюги) та у Великому тлумачному словнику української мови дає нам розуміння того, що в українській мові існує суттєво більше назв ударів. Про це ми поговоримо в іншій статті, де розглядатимемо лексику у ширшому аспекті.

 

А тепер, найскладніша частина – опис термінів, якими позначаються способи нанесення ударів. Перед тим, як продовжимо, вважаємо за необхідне зробити ремарку для скептиків. Якщо звернути увагу на назви ударів, способів їх нанесення чи інші технічні дії у китайських бойових мистецтвах, то там ми зустрінемо багато метафоричних термінів. "Лапа тигра", "хвіст дракона", "золотий гачок", "стійка вершника", "стійка лука", "впасти подібно до кам'яної стіни" тощо.

В українському варіанті для опису способів виконання використовувалися менш мальовничі слова, а більше ті, які зрозумілі з побуту. Щоправда, в наш час уже залишилося відносно небагато людей, які користувалися макогоном, товкли мак чи кутю в ступі, мазали квачем чи, наприклад, вручну різали тісто на локшину. Тобто, для глибшого розуміння слів, якими описуються методи нанесення ударів, слід звернутися про допомогу до українського традиційного укладу життя. А місцями, будемо звертатися про допомогу до тлумачних словників.

Наприклад: "бебехів надсаджу". Бебехи – це і нутрощі і стусан. Надсаджувати – ушкоджувати що-небуть надмірними зусиллям, перевантаженням. Таким чином, можна стверджувати, що "бебехів надсадити" – це удари кулаком, нанесені з надмірним зусиллям в зону внутрішніх органів (живіт і нижня частина спини).

Враховуючи, що дуже сильний удар в цю зону можливий, в основному, з ближньої дистанції, то це будуть швидше кругові удари з вкладанням маси всього тіла. Залишається лише відкритим питання ударної зони кулака. Враховуючи загальний принцип бойових мистецтв: бити твердим по м'якому, а м'яким по твердому, і механіку подібних ударів, можна стверджувати, що бебех наноситься фронтальною частиною кулака.

"В висок Дареса затопив". Як топлять? Занурюючи глибоко у воду. Тобто ми маємо опис удару, кінцева точка якого знаходиться позаду точки враження. Таким чином досягається ефект занурення чи глибокого проникнення в тіло супротивника. Доречі, враховуючи те, що тут описується ляпас по голові – маємо підтвердження використання принципу бити м'яким по твердому.

"Піддать тичка" – в даному випадку мається на увазі стукнути, а не подати. Якщо врахуємо префікс під-, то отримаємо удар кулаком знизу. Тичок – походить від слова "тикати". Семантика тикання практично схожа в різних значеннях.

Маємо: різким рухом від себе бити, ударяти, або: короткими, різкими ударами, поштовхами торкатися кого-, чого-небудь; штовхати кінцем чогось. Таким чином, тичок, короткий, різкий удар фронтальною частиною кулака. Піддать тичка – стукнути знизу коротким різким ударом кулака, імовірно в тулуб чи щелепу знизу. Згадуючи принцип твердим по м'якому – удар по животу.

"Рутульців добре тасовали", "Один другого тасовав" – бити, сильно штовхати. Враховуючи інше значення – перемішувати і контекст, можна припустити, що тасовати – битися в ближньому бою вперемішку з супротивниками.

"Штурхатися попід боками", "поштурхаться", "штурхав під боки", "штурхобочний бой" – словник каже, що це – штовхати, совати, тикати. Але видає похідне слово "штурхан" і визначає його як те ж саме, що й "штовхан" - короткий, різкий удар кулаком, ногою, стусан. Таким чином маємо: штурхати – бити короткі, різкі удари кулаком.

Враховуючи часті згадки про боки, то бити в бічну частину тулуба – плаваючі ребра, печінка, селезінка. Найефективніше бити бічними ударами, тому штурхати – бити короткі, різкі бокові (кругові) удари фронтальною частиною кулака по зоні печінки чи селезінки. Виходячи з цього, маємо чітку назву удару – штурхан. Чому він насправді відрізняється від штовхана – пояснимо у наступній частині.

 

Відповідно, метафора "ребра полічу", "почешуть ребра", "пощупать ребер" – може бути пов'язана саме з штурхобочним боєм, в якому використовуються тички, штурхани, штовхани і інші стусани. Але не обов'язково лише до нього, бо по ребрах могли бити і дрючками чи зброєю.

Били не лише в тулуб. В "Енеїді" часто згадуються удари в голову "розіб'ю і ніс", "поб'ю всю пику, зуби, морду", "мордаси втерть", "і носа хоть кому утруть", "з'їздив добре по зубах", "в виски і зуби стусани", "мазкою хоче хто умитись? Кому не жаль своїх зубів?", "умазать морду їх мазкою".

Перше, що кидається в очі – це відсутність бажання убити, мета таких ударів більше провчити, покарати, нанести помірної шкоди здоров'ю опонента. Друге, що ми повинні розуміти, що рукавичок тоді не було, а латні рукавиці в таких випадках не використовувалися. Мова йде про бій голіруч. Тому знову можемо говорити про удари м'яким по твердому.

Утирати носа ми будемо основою долоні – бити проносні, ніби утираючі удари. А ось бити по зубах і у висок – краще ребром кулака. Але, як показано вище, у висок, могли бити і ляпаса – відкритою долонею.

Такі терміни, як "видерти", "рвати", "зімняти", "стерти", "зувічити", "шкварити", "щипати" тут ми просто зафіксуємо як ті, що можуть носити бойовий зміст, але розкривати широко не будемо.

Для скептиків лише зазначимо, що щипкові техніки широко використовуються у в'єтнамському бойовому мистецтві В'єт во дао, пройшли випробовування війною проти США і показали свою ефективність. Але їх застосування в кліматичних умовах України чи в оружному бою навряд чи може бути результативним.

"Ентел потяг не по охоті Дареса, щоб його він знав". Тут маємо приклад нанесення удару, який не нанесе особливої шкоди, але буде дошкульним. Такими можуть бути хлистові удари, аналогічні по техніці виконання до удару батогом.

І найцікавіше, з усього, що ми маємо в описі Котляревського з безоружного бою – це удари головою. Хоча, вони можуть гарно використовуватися і збройній сутичці, якщо на голові є шолом. Будь-який майстер бойового мистецтва вам скаже, що такі удари є надзвичайно потужними і руйнівними.

Щоб ви розуміли, вони заборонені у всіх спортивних одноборствах. А використовують їх справжні майстри. "Сподар Мезап… І лобом бився так, як цап". Як бачимо, такі техніки бою були відомі в Україні щонайменше станом на кінець ХVIII – початок ХІХ століття.

А тепер перейдемо до способів нанесення ударів зброєю. Тут слід пам'ятати три речі:

  1. Бій голіруч є похідним від збройного бою. Це підтверджують, зокрема, більшість стійок і позицій у бойових мистецтвах: джиу-джитсу, карате, ву-шу.
  2. З попереднього пункту, ми виводимо те, що техніка роботи зі зброєю переносилася також на бій голіруч.
  3. Навіть за часів Котляревського, на війні використовувалася не лише зброя, а й знаряддя праці, підлаштоване під зброю: коси, ціпи, дрючки, макогони тощо.

Найчастіше, у поемі використовуються наступні способи нанесення ударів зброєю: колоти, різати, рубати. Сподіваємося, тут немає потреби зупинятися для пояснення цих термінів. Одним з прикладів є вилазка у стан ворога Низа і Евріала.

 

"Не дригне ні один ногою, хоть всім їм горла переріж… І сотню посадить на ніж" - контекст дозволяє зрозуміти, що ножем наносили ріжучі удари. Але вислови "ніж в черево і засадив" говорить про використання колючих ударів. Виходячи з цього, можемо зробити висновок, що використання зворотів "посадити на…", "засадити" стосовно бійки означатиме нанесення глибоких проникаючих ударів.

А ось стосовно "шпигнув в висок над правим оком" і "ножами під боки штрикали" маємо уже інший тип проникаючого удару. Таким чином, шпигнути, або штрикнути – наносити швидкі, колючі удари, в основному, чимось гострим. Це підтверджується і Великим тлумачним словником: шпигати – колоти, тикати чим небуть гострим, колючим.

Так само штрикати – тикати чим небуть гострим. А ось уже значення дії "шпиговать" хоч і близьке, але зі своєю відмінністю – згадаємо кулінарію, або вислів "нашпигувати стрілами". Тут уже маємо дію, яка передбачає нанесення глибокого колючого удару.

Висока імовірність, що близьку семантику до попередніх термінів має "щолкати" - "щолкав в виски". Таке припущення робимо на підставі різкості "щолкаючих" - клацаючи звуків і вказання зони враження – виски.

Близьким по значенню до "різати", але з указанням конкретного місця різання є термін "потрошити" - "і всіх на чудо потрошив". Усім відомо, що потрошити – це розрізати живіт, щоб дістати потроха – нутрощі. Тому потрошити, це робити глибокі порізи на животі, через що вивалюються нутрощі. Можна робити як горизонтально, так і вертикально.

Близькою до потрошіння є технічна дія – "розплатати", більш відома у варіанті "розпластати". "А Луку пузо розплатав" – чітко зрозуміло, що воно було розрізане. Щоправда, з огляду на одне із значень слова "пластати" - нарізати тонкими шматками, то не зовсім зрозуміло яку саме техніку удару мав на увазі автор.

Тому, швидше за все, в даному контексті "розплатати" можна вважати синонімом "потрошити". Імовірно, до цієї ж техніки можна віднести "Опоясав по поясниці". Щоправда, цей спосіб дещо відрізняється особливість руху руки зі зброєю, яка робить ширше коло, повторюючи контури тіла.

Також близька до попередніх техніка виконання ударів "мазнути". "Низ шаблею мазнув по пупу", "Зо всіх сил келепом мазнув". Перше, що спадає на думку – це мазати, промазати, вимазати. Щодо вимазати – згадайте гру в квача. Квач – це може бути ганчірка, щітка з рогози. Її вимазували в сажу і гравець з квачем повинен був мазнути когось іншого цим квачем, тобто заквачити.

Це замашний круговий рух. А ще, в наш час уже забулося старе слово "мазка" - кров. Пам'ятаєте, "мазкою хоче хто умитись"? Тому мазнути (вмазати) – зробити замашний, швидкий круговий рух з метою пустити кров. Якщо стосовно келепа – імовірно, швидкий круговий удар.

Тепер перейдемо до локшини, як кореня дії "локшити", по аналогії з локшиною нарізати дрібними тонкими смужками. А ще – дуже часто бити рублячими ударами зверху донизу. Саме в такому ракурсі що ж означає "Хто чим попав, то тим локшив", "Так в гніві сильно їх локшив", "Турн троянців так локшив", "опять врагів локшити". Сюди ж можемо віднести термін "кришити".

 

Окрема техніка нанесення стьогаючих ударів "Стьогув ще Турна через лоб", "Пандара полобу стьога" (убив). Стьогати, або ж стьобати - бити кого-небудь або вдаряти по чому-небудь чимсь гнучким; хльостати, шмагати. Тобто, стьобнути – нанести хлистовий удар. В контексті – це удар мечем, тому можна припустити, що це швидкий удар мечем з відтягом, для посилення ріжучого руху.

Близька до стьобання є техніка оддирання: "Огненним пруттям оддирали кругом на спину і живіт", "Ремнями драла, мов биків". Тут маємо дещо інші цілі – покарати, стукнути тупим предметом так, щоб тріснула шкіра, або появився синяк.

З колюче-ріжучою зброєю ми закінчили і переходимо до зброї ударно-дробильної дії. Почнемо з булави: "З наскоку тріснув булавою". Виходить, що тріснути – це нанести сильний удар тупим предметом, з метою щось переламати.

Це ж підтверджується в інших місцях поеми: "Як рать рутульську трощать", "Врагів, як хмиз, трощать, ламають". З огляду на особливості користування булавами, можемо припустити, що траєкторія нанесення удару – згори донизу, можливо, дещо навскоси, враховуючи біомеханіку людини.

Швидше за все, наступні два терміни матимуть таку ж техніку нанесення ударів, але дещо іншу мету: "Розмізчу", "Я всякому лоб розміжжу", "Впрах, вдребезги всіх перемізжив", "Так ісполінськії дрючини мозчили голови і спини". І, напевно, те ж саме значення має "плющити": "Зад з головою сплющив в купу", "Рутульців плющили як мух", "Розплющив і сього Еней", "Сплющив, як блощицю".



А ось уже молотити, незважаючи на схожу мету – розбити, поламати, має іншу техніку виконання. Ще рокі 70 тому ні у кого не виникало питань як це робиться. Зараз лише одиниці не розіб'ють собі лоба ціпом. А діти його уже називають нунчаками і уявлення не мають для чого він призначений.

Беремо в руки ціп і молотимо – це специфічний ритмічний еліпсоподібний зворотно-поступальний рух. Таким чином "молотити" - наносити ритмічні кругові удари зверху "Молотять, мов снопи".

Інша техніка ударів – гатити. "У ворота зачали гатить. З точки зору логіки бойового мистецтва, якщо ви будете гатити по воротах, щоб їх проламати, ви робитимете це ритмічно, відповідним тараном. Таким чином, гатити – це ритмічно наносити сильні проникаючі удари в горизонтальній чи вертикальній площині тупим предметом, або кулаком.

Напевно, близьку техніку виконання мають удари, якими товчуть. Особливо, з огляду на зміст: " Душа товкала душу в боки", "Товкли в мужчирях їх руки", "Хто ні попавсь – того і товк", "Товклись кулаччям по зубах".

На завершення опису технік нанесення ударів зі зброєю хочу навести опис єдиного чітко прописаного в "Енеїді" прийому: "Схватив його за чуб рукою, меч в серце засадив другою". Тут ми маємо здійснення захвату, з метою фіксації супротивника і унеможливлення його ухилення, та подальшого вбивства шляхом нанесення колючого проникаючого удару в життєво важливий орган.

З усього написаного у читача може скластися враження, що в арсеналі сучасників Котляревського були лише атакуючі дії. Щоб уникнути такої думки, наведемо вам приклади технічних дій, які передбачають захист за допомогою ухиляння від ударів супротивника не лише в пішому порядку, а й на конях. І для ефективного використання ухилів у бою слід довго тренуватися. Якщо не вірите – можете перепитати у тих же боксерів.

Паллант: "Плигав, вертівся, ухилявся", "Но наш аркадець ухлився", "Паллант, мов од хорта лисиця, вильнув і обіруч мечем опоясав по поясниці", Турн: "Гаса, финтить своїм зикратим". В описі показано і спритність і майстерність, з якою герої поеми володіли своїм тілом і бойовим мистецтвом.

 

"Дідона вигадала грище"

Як бачимо, арсенал ударної техніки, способів і методів ведення бою, описаний Котляревським, є відносно широким. Виникає питання: як відбувалося навчання і де здобувалися бойові навички українцями, козаками? Частково, відповідь на нього, колись дав Євген Приступа у книзі "Традиції української національної фізичної культури".

І вона підтверджується подальшими дослідженнями Анатолія Цьося, Ніни Деделюк і Ярослава Тимчака. Євген Приступа озвучив думку, що в українській традиції воїнсько-фізичного виховання не було тренувань, знайомих нам по японських чи китайських бойових мистецтвах. "Фізичне вдосконалення юних слов'ян проходило в постійних іграх, забавах, танцях, змагальних вправах".

Що ми бачимо в "Енеїді"? Автор наводить хоч і невеликий, але цікавий перелік специфічних ігор. Чому саме специфічних? Бо, наприклад, "У Панаса" - учить пересуватися і орієнтуватися в темряві. "Горю-дуб" і "Хрещик" виховує, як і багато ігор типу квача, спритність і вміння ухилятися. Іван Котляревський так описує ігри троянців:

Тут всяку всячину іграли,
Хто як і в віщо захотів,
Тут инчі журавля скакали,
А хто од дудочки потів.
І в хрещика і в горю дуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута;
В хлюста, в пари, в візка іграли
І дамки по столу совали;
Чорт мав порожнього кута.

Олександр Притула вважає, що "Саме ігрова підготовка в козацькій традиції виховання воїна сприяла не лише розвитку фізичних якостей бійця, але і виховувала у молодого козака морально-вольові, психологічні якості, необхідні справжньому воїну-захиснику рідної землі… Гра – це немов би ареал для навчання життя". Давній козацький карб (закон) говорить: "В життя – як в гру, в бій – як в життя.

 

Люди, які мало знайомі з методами тренувань у бойових мистецтвах іронічно посміхатимуться з твердження про навчання бойовим практикам за допомогою ігор. Але слід розуміти, що ігрові тренування поступово входять в навчальний процес секцій і клубів дзюдо, джиу-джитсу, айкідо і карате. І вводять їх туди, в основному, європейці, які з давніх часів також використовували ігрові форми навчання.

Автор цієї статті зібрав близько трьох сотень ігор в основному з української традиції тіловиховання і успішно їх використовує у навчанні дітей бойовому мистецтву. А нещодавно, закінчилася робота над навчальним фільмом "Бойові ігри. 151 гра для бойових мистецтв".

Звичайно, що ігри не були єдиною формою навчання мистецтву бою в українців. Були і інші забави. Мало хто знає, що була заборона на Гетьманщині кулачних боїв Київською духовною консисторією та гетьманом І. Скоропадським у 1719 році. В кінці того ж століття їх забороняла також і Катерина ІІ.

Але, судячи з усього, ефект від таких заборон був край низьким. В книзі "Записки о Южной Руси" Пантелеймон Куліш розповідає про кулачні бої на Гетьманщині. Ширше висвітлено джерела про кулачні бої в Україні в праці Олексія Мандзяка у "Бойових традиціях аріїв". А Богдан Івченко у статті "Кулачні бої "стінка на стінку" в Харкові від ХІХ до ХХІ століття: традиції і трансформації", спираючись на факти, доводить їх існування до початку ХХ століття.

Описи, які наводять етнографи та очевидці, свідчать про те, що часто у кулачних забавах брали участь і діти. У випадку традиційних боїв лава на лаву – їх починали діти і підлітки, а продовжували дорослі. Враховуючи, що подібні забави носили регулярний характер, можемо з високою імовірністю припустити, що Іван Котляревський також брав у них участь. А значить – знався і розумів що означає те чи інше слово, яке описує кулачні бої.

Однак, з певною імовірністю, можна вважати, що автор "Енеїди" знався не лише на методах ведення бою, але і на психофізичних практиках. Олександр Притула звертає увагу на опис Невтеса-Охріма, який дуже схожий на легенди про характерників:

Се був пройдисвіт і непевний,

І всім відьмам був родич кревний –

Упир і знахур ворожить.

Умів і трясцю одшептати,

І кров християнську замовляти,

І добре знав греблі гатить.

Невтес не лише за описом розумний і досвідчений. У складній ситуації він радить Енею заспокоїтися і лягти спати. "Саме після поради характерника Енею наснився віщий сон, в якому той зустрівся зі своїм батьком Анхизом".

В тому сні, як пам'ятаємо, головний герой отримав вказівки що робити далі. Таким чином, маємо від Івана Котляревського опис певних духовних практик, які існували у середовищі козацтва. Більше того – цим духовним практикам можна навчити інших.

 

Висновки

В одній з найавторитетніших книг з теорії східних бойових мистецтв "Кемпо – традиція воїнських мистецтв" є таке визначення: "Історичне поняття "воїнські мистецтва" (яп. – бу-дзюцу, кит. - у-шу, кор. – таеквон-до, в'єт. – во-дао) включало всі галузі людської діяльності, що відносяться до війни і військової справи, в тому числі рукопашний бій без зброї, а також зі зброєю, стрільбу і метання різних снарядів, вольтажування, акробатичні трюки в театральних поєдинках, а також принципи загальновійськового бою, елементи армійської стратегії, фортифікації тощо. Відповідний психофізичний тренінг вважався необхідною складовою частиною будь-якого різновиду у-шу".

  1. Аналіз лексики поеми "Енеїда" І.П. Котляревського дозволяє стверджувати, що, на період написання твору, в Україні уже існував відносно великий арсенал термінів для опису дій під час бою голіруч і зі зброєю, одиночних поєдинків і групового бою. З них, у поемі використано 69 термінів і фразеологізмів.
  2. Відповідно до твору, можемо зробити висновок, що українській традиції виховання воїнів (щонайменше кінця ХVIII століття) існували відповідні терміни для опису особливостей бійців, назви різних ударів руками і способи їх нанесення, способи нанесення ударів ногами. Також існували терміни для опису елементів боротьби і способів нанесення ударів зброєю. Окремо відмічаємо присутність термінів, якими описано способи захисту.
  3. Іван Котляревський також показав в українській традиції воїнсько-фізичного виховання не лише наявність бою як засобу війни, але і бою як розваги – аналогу сучасного спортивного одноборства.
  4. Важливою частиною поеми є опис елементів фізичної і психофізичної підготовки воїна в українській традиції.
  5. Як бачимо Іван Котляревський в "Енеїді" описав немалу частину форм, методів і способів ведення бою як одиночного, так і групового, як зі зброєю, так і без, а також методи фізичної і психофізичної підготовки воїнів. Виходячи з наведеного вище визначення історичного воїнського мистецтва, ми можемо вважати, що у поемі описано повноцінне бойове мистецтво українців, яке існувало щонайменше станом на кінець ХVIII століття.

Також, завдяки праці Котляревського, ми змогли побачити, що лексичний запас термінів, які описують удари і способи їх нанесення не обмежується поемою і є суттєво більшим. У наступній статті ми розглянемо "бойову" лексику українського народу суттєво ширше.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?