Українська правда
Історична правда

Полковник і самота. Особисте життя Євгена Коновальця

21.05.2018 _ Святослав Липовецький
Версія для друку

Націоналістичний рух в міжвоєнне десятиліття насамперед асоціюється з Євгеном Коновальцем. З 1920-го – від створення УВО й по 1938-й – загибель Коновальця, він мешкав у Відні, Львові, Берліні, Женеві, Римі та кількох менших європейських містах. Про себе говорив, що живе як «бездомний бурлака», а про найближчих співробітників як про «людей невідповідних і нездібних виконати завдання».

Від редакції: 23 травня 2018 року виповнється 80 років від трагічної загибелі полковника Армії УНР, Начального команданта Української військової організації та Голови Проводу українських націоналістів Євгена Коновальця.

На пошану цього видатного діча українського національно-визвольного руху ми започатковуємо серію публікацій про основні етапи його життя й боротьби.

Перші визвольні змагання зазнали поразки, а кілька десятків тисяч українських вояків опинилися в таборах інтернованих, здебільшого на території Польщі. Коновалець з іншими представниками Січових Стрільців перебували у таборі в Луцьку. Та вже незабаром, за сприяння Петлюри, йому та ще кільком старшинам вдасться вибратися до Варшави.

 

 Присяга новобранців з вишколу Січових стрільців. Староконстянтинів, жовтень 1919 року. Попереду — головний отаман Симон Петлюра, у другому ряді ліворуч — полковник Євген Коновалець

Їхня ситуація була не певна – будучи галичанами, вони не допомогли землякам в боротьбі з поляками, а включилися в боротьбу проти російських військ на Наддніпрянщині. Коли ж у квітні 1920-го Петлюра погодився на передачу Західної України Польщі, то вони мусили дистанціюватися й від нього.

Тимчасовим пристановищем Коновальця став Відень, але на місце він не сидітиме – відвідуватиме місця скупчень колишніх українських військових, а влітку 1920-го в Празі створять Українську Військову Організацію (УВО). Це була не єдина структура до якої мав стосунок Коновалець, але в перспективі виявиться найбільш життєздатною.

 

Євген Коновалець у революційну добу 1917—1921

За рік він повернувся до Львова. З товаришами по зброї, із наддніпрянщини в Галичину вони привезли звичку кликати себе по батькові, зокрема Коновалець став Євгеном Михайловичем.

"Коли мова про нього, то ми його інакше й не називали між собою, - згадував один із засновників УВО Осип Навроцький, - Це також зближувало нас до себе і витворювало щиру товариську атмосферу. З другого боку, кликати себе по батькові конспірувало до деякої міри наші назвища".

У вересні 1921-го бойовик УВО Степан Федак здійснив у Львові замах на Начальника Держави – Юзефа Пілсудського. Спроба виявилася невдалою – було лише поранено Львівського воєводу Грабовського та це викликало великі арешти серед підпілля. Вважають, що після цього Коновалець погодився очолити УВО.

З Федаками Коновалець пов’яжеться вже наступного року – він одружився на рідній сестрі Степана – Ользі. "Молода, дуже гарна пані, брюнетка, чисто іспанський тип", - описував її за кілька років один із ідеологів націоналізму Юліян Вассиян.

Інша сестра – Софія вийде заміж за товариша Коновальця – Андрія Мельника. Їхній батько – Степан Федак (старший) був відомим фінансистом та громадським діячем. Це дало підстави польській поліції в своїх документах записати, що завдяки одруженню Коновалець "дістав доступ до політичних кіл краю".

 

 Ольга Коновалець (Федак). Фото 1930-х років

Подібне стверджували й політичні опоненти та воно мало не багато з дійсністю – колишній керівник київських Січових Стрільців уже на той час був легендою, про якого Осип Навроцький писав:

"Авторитет полк. Коновальця, як провідного військового політичного діяча, був уже в тому часі такий великий, що йому корилися всі, навіть ті, що з причин політичного партикуляризму могли б ставитися до нього з резервою.

Силою того самого військово-політичного авторитету, силою своєї могутньої індивідуальности полк. Коновалець відразу станув на чолі Української Військової Організації, без конкуренції і контркандидатів".

В той час дійшло до гострого конфлікту Коновальця з середовищем Диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича, який перебував у Відні та скочуючись на радянофільство втрачав авторитет.

"Діяльність мою і моїх колишніх товаришів оплутано такою сіткою найбільших нісенітниць і провокацій, що в сторонніх людей мусіло дійсно зродитися підозріння, коли не тверде пересвідчення, що я й мої товариші – якісь польські аґенти, - писав Коновалець,

- Наслідком такої атмосфери, що утворилася кампанією галицького уряду, був приїзд з Чехословаччини одного старшини з дорученням і пляном позбавити мене життя".

Цим старшиною був колишній сотник УГА Юліян Головінський, який влітку 1922 року прибув до Львова щоб вбити Коновальця. В столиці Галичини він зв’язався зі знайомими військовими, які влаштували зустріч із лідером УВО. Після цього Головінський прийшов до висновку: "Це не Коновальця, тільки тих сучих синів у Відні треба б вистріляти".

 

 Поліційне фото Ю.Головінського

Зрештою, "львівський етап" в житті Коновальця припинився дуже швидко – в 1922 році в Польщі відбувалися вибори, які поширять й на Галичину. Це перечило версальським домовленостям – у 1919-му Польщу визнали тимчасовим окупантом краю і лише в березні 1923-го погодять приєднання Галичини.

А в 1922-му, українці відреагували на вибори бойкотом, але не всі – партія "хліборобів" на чолі із Сидором Твердохлібом взяла в них участь. За це їх прозвали "хлібоїдами", а бойовики УВО розстріляли їхнього лідера прямо на мітингу.  

Секретар Твердохліба – він же член УВО видав склад Начальної Команди УВО поліції, яка навідалася з пошуками до адвоката Степана Шухевича:

"Комендантом поліційної патрулі був комісар Конарскі. Шукано всюди: по шафах, попід ліжками тощо. Вкінці, сказав мені Конарскі, що шукають за Євгеном Коновальцем, а коли я йому сказав (неправду), що я Коновальця навіть не знаю, тоді дістав від нього відповідь:

- Ми маємо певну відомість, же Коновалець скривається в емеритованого судового радника Шухевича, при вул. Чарнецькеґо н.26".

Згадана кам’яниця належала Науковому Товариству Шевченка, як і сусідня – під номером 24, де мешкав Степан Шухевич. Поліція все ж орієнтувалася на прізвище, а не номер будинку. А в сусідній кам’яниці, №26, таки жив інший судовий радник – Шехович, у якого в ту ніч переховувався Коновалець. В нього не залишалося іншого вибору як еміграція з Галичини.

"Про виїзд полк. Євгена Коновальця за границю кружляли пізніше різні леґенди, наче б то він перебрався за залізничного машиніста чи його помішника і переїхав границю на локомотиві, замазаний вугіллям та з лопатою в руках, - писав історик УВО Зиновій Книш,

- Говорили теж, що підкуплений польський машиніст – дехто твердив, що це був українець, чи з українського роду, - зробив йому сховок у вугіллі на причепці до локомотиви і так перепачкував його за кордон".

 

 Зліва направо: Євген Коновалець, Андрій Мельник, Соломія Охримович, Іван Хоменко. Околиці Відня, 1921 рік

В дійсності підпільники вдадуться до хитрощів – підготують фальшивого листа, що начебто прийшов з Німеччини: "Ми щасливо переїхали границю, Віра чується дуже добре…". "Віра" – псевдонім Коновальця. Листа покажуть на одній з вечірок чим присплять пильність поліції.

В супроводі товариша та двох жінок Коновалець востаннє покидав Львів: "Всі четверо говорили між собою по-польськи, щоб не звертати на себе уваги. Сотн. Герчанівський пришпилив полк. Коновальцеві до піджака відзнаку польського білого орла, подарував йому на дорогу чорну палицю, що була тоді в моді, завів до зарезервованого переділу в вагоні і два або три дні пізніше дістав вістку з Данціґу про щасливий переїзд границі".

Тогочасний Данціґ (сучасний Гданськ – С.Л.) знаходився під протекторатом Ліги Націй, відтак українці використовували його як транзитний пункт на Захід. Шлях Коновальця лежав до Німеччини, яка в наступні роки стане країною його проживання.

На початку родина зупинилася в містечку Фюссен в Баварії, неподалік австрійського кордону. Тут його відвідував український журналіст Іван Кедрин, який записував спогади з історії Січових Стрільців:

"Коновалець і я ходили щодня на прогулянку чудовою околицею цього баварського містечка. Він оповідав мені різні військово-історичні подробиці з свого перебування в Армії УНР, я робив записки і на їх підставі описував ті спомини".

Коли 1 січня 1924 року в подружжя Коновальців народився син Юрко, то вони вже мешкали в Берліні. Ще за якийсь час – в містечку Еберсвальд, в околиці німецької столиці.

 

 Юрій Коновалець у пластовому однострої. Близько 1939 року

В той період українці налагоджують співпрацю з литовським урядом – Польща була спільним ворогом, адже анексувала частину території разом з Вільнюсом. Відтак литовці допомагали націоналістам коштами, паспортами та дипломатичною підтримкою. Зокрема два литовські паспорти отримав Коновалець.

 

Євген Коновалець та контакти УВО і ОУН із Литвою

З моменту його виїзду за кордон змінилися політичні обставини – Галичину приєднали до Польщі, відтак рамки УВО виявилися замалі для боротьби за самостійність.

В порозумінні з різними іншими групами та організаціями в 1929 році у Відні на Конгресі засновують Організацію Українських Націоналістів (ОУН), на голову якої обрали Коновальця.

Це вже після смерті розвинуть міф про "Вождя" та екстраполюють його на наступника – Андрія Мельника, якого на Великому Зборі ОУН, в 1939-му, іменували "Вождем Української Нації" і який "відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням". А за життя Коновалець був "полковником" і носив це звання цілком заслужено – ще з часів УНР.

"Питання провідництва ще ніколи не було в нас так гострим як під теперішній момент. Я абсолютно не бачу людини, яка могла б мене заступити, і це мене надзвичайно нервує і просто обезвладнює", - писав Коновалець в листі до секретаря ОУН Володимира Мартинця ще в 1930 році.

 

 Конгрес українських націоналістів, Відень, 1929 рік. Зліва направо, перший ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. Другий ряд: Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський. Третій ряд: Юрій Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарновський, Олександр Згорлякевич.

Говорячи про Провід Українських Націоналістів (ПРУН) він стверджував, що до нього "увійшли люди невідповідні і нездібні виконати завдання" і таки прямо в листі адресованому до членів ПРУН відкрито аналізуватиме всі сильні та слабкі сторони кожного з них, починаючи з себе.

Коновалець скрупульозно вів фінансові справи організації, ретельніше за редакторів перечитував та редагував матеріали до організаційної преси, підтримував приятельські та ділові стосунки з легальними українськими та іноземними політиками, а також курував справи пов’язані з підрадянською Україною.

Як не дивно, але серед ряду політичних атентатів, які виконали члени УВО-ОУН в Галичині, чи не найбільше непорозуміння в еміграційному Проводі викликало вбивство в 1932 році керівника відділу "У" (українських справ) львівської поліції Еміліяна Чеховського.

Частина членів ПРУН вимагала від Коновальця заяви із засудом терору та відмежування від даної акції. Та його політичний досвід був величезний і він готує великого листа, що стане "холодним душем" та передбачить події близького майбутнього:

"Не виключене, що ми вже в недалекому часі опинимося супроти того руху (ОУН на Західній Україні – С.Л.) в ролі батьків, без вирішального впливу на його дальший розвій.

З того ми мусимо – як ті, що себе вважаємо Проводом – точно задати собі справу, коли одного дня можемо опинитися в досить неприємному становищі. Молодий націоналістичний рух на Західних Землях нас не толерує, я певний, одначе що з його скріпленням і внутрішнім оформленням він, коли ми не намагатимемось знайти спільну мову, витворить свій власний провід…

Людям із наскрізь еміграційною психікою, що живуть уже 10 років у нормальних умовах культурних європейських держав, важко стояти на чолі революційного руху, і то ще такого, що мусить нюансувати методи боротьби відповідно до різних умовин, що існують у різних займанщинах.

 

Листування Олега Ольжича та Євгена Коновальця

То або мали б бути геніальні люди, що своєю геніальною інтуїцією на віддаль відчували б і розуміли психіку революціонерів на місцях, на українських землях, або люди, що через безпосередність , себто через часте перебування на українських землях, пізнавали б ґрунт, настрої, бажання і т.д.

Тому ми мусимо уявити стан речей, якщо не хочемо видавати наказів, які на місцях, серед крайових націоналістів викликали б тільки посмішку".

 

 Євген Ковновалець, 1930-ті

Коновалець володів інтуїцією , але вона базувалася на досвіді – на його очах виникали та карколомно зникали з історичної арени політичні лідери України. До цього досвіду він покликався щоб вгамувати членів ПУНу:

"Я мав нагоду детально придивитися до метод, які свого часу супроти Галичини вживав д-р Петрушевич. Він, сидячи в Відні, одночасно вірив у те, що він – великий диктатор, і що всі його накази мусять бути в один момент виконувані.

Навіть попри надзвичайний авторитет і пієтизм, з яким до нього ставилося галицьке суспільство, він тими методами, програв дуже скоро ґрунтовно-цілу справу. Тепер про нього вже ніхто навіть не згадує в Галичині. Ми повинні остерігатись подібних промахів і все мати на оці пропорцію між словом і ділом".

Постійні звинувачення, мовляв націоналісти живуть за кошт Німеччини заставили Коновальця змінити країну проживання. Вибір впав на Швейцарію, а саме Женеву – центр Ліги Націй, яку він відвідав у серпні 1929-го щоб розвідати про місцеві умови. Сам переїзд відбудеться за півроку – в березні 1930-го. Тут йому допомагатиме церковний та політичний діяч Євген Бачинський.

"Мій переїзд в Женеву мав безперечно різні додатні сторони, мав, одначе, теж багато від’ємних, - оцінював Коновалець через два роки, - Передовсім, Женева не уявляє собою того, чим вона була колись. Те, що тут жили і працювали колись провідники російської революції, забулося. Тепер немає вже свободи, зрештою, і самі швайцарці стали іншими".

 

 Зліва-направо: Михайло Голинський, Михайло Гайворонський та Євген Коновалець

Між іншим – видавничу діяльність російських революціонерів досліджувала Ольга Коновалець, яка на цю тему готуватиме атестат на бібліотекаря. А після однієї зустрічі з Коновальцями, Євген Бачинський в щоденнику запише: "Скаржилися, що не мають засобів до життя. А у нас думають, що Коновальці мають тисячі. В дійсності вони живуть дуже скромно і ощадно".

Коновалець активно їздитиме Європою об’єднуючи навколо себе розкиданих після програних визвольних змагань діячів. "Дійсно всі галичани з Коновальцем, але він сам з наддніпрянцями", - зауважить один із них.

Життя в Швейцарії не було спокійним – ззовні чинили тиск поляки, зокрема в пресі з’явиться повідомлення про зустріч лідера ОУН із Гітлером. З приводу цієї дезінформації Коновалець видав спеціальний обіжник до Членів Проводу Українських Націоналістів, але реагувати на це та спростовувати публічно – відмовиться.

Вже в березні 1932-го Коновальця викличе швейцарська поліція – на підставі отриманих від поляків копій свідоцтв про народження та шлюб, вони влаштують допит чому він користується литовським паспортом, де вказано, що місцем його народження є Каунас.

 

Євген Коновалець і більшовики. Історія (не)співпраці

"Я відразу відповів їм, що ніколи справді не був польським громадянином, бо після війни я виїхав на український пас закордон, жив у Німеччині на т.зв. Персональаусвайс, а пізніше натуралізувався в Литві.

Що ж відноситься до місця мого народження, то я дійсно народився в Галичині. При наданні мені пасу зайшла посилка, і то може ствердити литовський уряд", - переповідав допит Коновалець.

Йому довелося терміново звернутися до литовського уряду, адже впродовж десятиденного терміну мав би покинути Швейцарію. За день до його закінчення, завдяки литовському втручанню, проблему вирішать. Але це був тривожний дзвінок, який заставив подумати про зміну країни. Так на списку з’являться Австрія, Італія, Бельгія, Німеччина та Литва.

 

 Євген Коновалець під час прогулянки Женевським озером. Фото 1930-х років

- А потім постає питання: куди ж мені, нарешті, дітися, де знайти певне пристановище? Такого становища не мали жадні революціонери і за царської Росії, - цитуватиме Коновальця в щоденнику Бачинський, а від себе додасть: "Тяжко мені було дивитися на бідного Євгена Михайловича та слухати його слова".

В записі за 30 червня 1932-го читаємо: "Увечорі прийшов до нас Є. М. Коновалець. Змарнілий і нервовий. Скаржився, що живе, як "бездомний бурлака", як невідомо, за яку кримінальну провину гнаний біженець.

У Швайцарії він нічим не провинився, та й взагалі він лише політичний діяч, а не анархіст чи терорист. Справа дозволу мешкати в кантоні і женевській республіці й досі не вирішена. А тим часом він зовсім хворий і мусить лікуватися в Карлсбаді".

Час від часу Коновальцю заборонятимуть мешкати в Женеві і він змушений буде переселятися в інший кантон. Разом з родиною мешкатимуть різні українські студенти – не в останню чергу з ціллю охорони.

Після відвідань чергового помешкання Коновальців на околиці Женеви Бачинський занотує: "Полковник не має в себе навіть поганенького револьвера, ані пса у дворі".

Чергові проблеми виникнуть в червні 1934-го – бойовик ОУН у Варшаві застрілив польського міністра Броніслава Пєрацького.

"Доводжу до Вашого відома, що Карпат і Сак тяжко захворіли. Звертаю Вашу увагу, що справа надзвичайно поважна, яка щойно розгортається, і не виключене, що її наслідки дадуться відчути і Вірі", - писав до товаришів Коновалець.

 

 Ріко Ярий та Євген Коновалець на прогулянці. Фото 1930-х років

"Карпат" - псевдо представника ОУН в Німеччині Ріко Ярого, а "Сак" - провідника в Данцігу. Саме з Данцігу до Німеччини намагався переїхати один з організаторів замаху – Микола Лебедь-"Скиба", якого на запит поляків німці передали Польщі.

Як згодом виявиться: "Вістка про захворіння Сака виказалася неправою. Він здоровий, тільки жаліється, що в останніх часах обсідають там дуже комарі та зачинають кусати".

Через Євгена Онацького – колишнього керівника пресового бюро української дипломатичної місії УНР у Римі, Коновалець пробує дізнатися про можливості переїзду до Італії.

На разі це було неможливо – італійські кола хоча й прихильно ставилися до антирадянської настанови націоналістів, але не розуміли боротьби з Польщею – в їх уяві перемога над більшовицькою Росією могла відбутися лише завдяки спільному фронту європейських країн.

Незабаром, в січні 1935-го, Коновальця вирішать депортувати з Швейцарії та вкотре допоможе заступництво литовців, які домовилися за співбесіду з прокурором.

Лідеру ОУН треба буде пояснити свою зайнятість та джерела доходів. В листі до друзів він переповідатиме аргументи наведені прокурору:

"Моя дружина походить із заможної родини та що ми правильно кожного місяця одержуємо досить значну піддержку з рамени родини моєї дружини (якраз перед тим прийшов чек із Львова, так що я мав змогу його зразу прокуророві показати – С.Л.). Далі я заробляю статтями в литовській пресі і одержую підтримку від наших американських газет, до яких час від часу пересилаю статті".

Цього разу депортацію скасують, але було зрозуміло, що це лише тимчасово.

 

 Євген Ляхович, Євген Коновалець, Володимир Мартинець, Микола Сціборський, Ірина Мартинець. Женева, 1933 рік

"Стає руба питання, куди саме мені їхати, бо на ділі вже не багато країн залишається в Европі, які б хотіли дати мені право азилю, - ділитиметься думками з Онацьким, - Маю враження, що навіть литовці не дуже то хотіли б мати мене у себе, бо, мовляв, такий мій побут у них, безперечно, обтяжував би їх".

Наступний рік буде часом безперспективної боротьби з швейцарською владою щодо можливості залишитися в країні. Спочатку його звинуватять в підготовці замаху на дипломатів, що перебували в Лізі Націй, а згодом з’явиться кілька публікацій в соціалістичній пресі зі звинуваченням в тероризмі.

В червні 1936-го родина Коновальця таки переїхала до Риму. А незабаром стане відомо, що в руки швейцарської поліції потрапили троє шпигунів, які були пов’язані з більшовицькою розвідкою та слідкували за лідером ОУН.

Зрештою, це вже не мало принципового значення – цього ж місяця він познайомиться зі своїм майбутнім вбивцею – Павлом Судоплатовим, якого інфільтрували в націоналістичне середовище під маркою втікача з СРСР. До фатального дня 23 травня 1938-го залишатиметься менше двох років…

Читайте також:

Євген Коновалець і наша доба

Смерть Націоналіста. На пошану полковника Євгена Коновальця

Мандрівка до Полковника. Де похований Коновалець. ФОТО



Святослав Липовецький
Публіцист (Тернопіль)

Теми: Коновалець, ОУН, УВО, Литва, Німеччина, Італія, Польща, визвольні змагання, ХХ сторіччя, історія України



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter