28 січня 1918: Лист без конверта

Буржуазна кров так саме червоніє, як і пролетарська, і так само веселіше їй текти по жилах, ніж по піску Маріїнського парку

Пане Коцюбинський!

Серед імен, власники яких нахвалялись обернути Київ — це серце України і красу — в руїну, зробити з нього купу гною і бруду, і захвалки свої справдили — одне ім'я спиняє на собі увагу, від якого найбільшим жахом віє.

Це ваше, пане Коцюбинський, ім'я.

Морально Вам байдуже, що зробили з Києвом Ваші товариші. Але неоднаково нам, що серце України в залізних лещатах задушила людина, яка носить призвіще — Коцюбинський.

Це призвіще знає вся Україна.

Знає, як великого художника і великого громадянина разом, що служив рідному краєві не тільки своїм майстерним пером, а й кладучи в грунт з іншими працівниками цеглину за цеглиною на будинок відродження вільного українського народу.

Своїм широким серцем він охопив болі трудящого люду, він пережив з ним найтяжчі, найтемніші часи, пережив і початок воскресіння, і на той світ пішов з твердою вірою, що встане правда, встане воля і з ними рідна Україна та великий народ український встануть до нового життя.

Надії ці справдились. Воля справді уже була під українським небом.

І от приходять люди, що цю волю кладуть у домовину і вже віко пудовими набоями прибивають. І між ними — людина з призвіщем Коцюбинський, справжнього батька виродний син...

Пане Коцюбинський! Я знав і любив вашого батька. І щиро оплакував вашого батька, його дочасну смерть... Я кинув свої квіти на його могилу.

Але я не вагаючись кажу: яке щастя, що він помер, як добре, що його очі не бачили й уші не чули, як син Коцюбинського бомбардує красу землі нашої і кладе в домовину українську волю!

Доля зглянулась над ним і зробила цю полегкість, хоча кісточки його певно перевирнулися в могилі над Десною — і Десна принесе ще до Дніпра і під зруйнований Київ ті криваві батьківські сльози і прокльони, яких не може посилати ота забута Вами і дорога нам могила.

Та це сентиментальність, пане Коцюбинський, і за неї прошу мені пробачити. Не до лиця нашим лютим часом сентиментальність. Я про інше хочу говорити.

Ви — командуючий українським (?) військом: я тільки рядовий український письменник.

Ви — людина, що в своїх руках держить — чи на довго? — життя і долю мільйонів людей.

Я один з тих мільйонів, може призначених на страту, якого з вашого наказу можуть щохвилини посікти на смерть Ваші налигачі.

Ви тільки починаєте свою життєву путь: я може її кінчаю...

Нас ділить прірва, безодня неходима, яка тільки-но може ділити більшовика од старого соціаліста, що не раз звідав царської тюрми та жандармських скорпіонів.

І проте я не заздрю Вашій силі й не проміняю її на свою несилу: і проте не хотів би починати своє життя Вашим способом, як не бажаю Вам кінчити його може призначеним мені, не бажаю, бо це було б полегкістю за нечуване діло, що тяжить на Вас, а полегкости — скажу по щирости — Вам я зичить не можу, єсть вчинки, пане Коцюбинський, яких нічим ні одкупити, ні спокутувати й за які прощення не може бути.

На Вас лежить тавро таких вчинків.

Не буду Вам, пане Коцюбинський, нагадувати, що виховано Вас, по смерті батька Вашого, громадським коштом, що на український гріш, на ту тяжко загорьовану удовину лепту Ви, пане Коцюбинський, здобули свої переконання: це теж сентименти, які не лицюють нам тепер, в дні божевілля і жаху.

Не говоритиму також і про Ваші способи політичної боротьби, про них можна б сперечатися, як і про всякі способи.

Але ось не сантименти вже і не такі справи, про які можна сперечатись.

Десять день мільйонове місто, місто беззбройних та беззахисних дітей, жінок і мирної людності конає в смертельному жаху.

Десять день смерть літає над головами неповинних людей.

Десять день творяться такі страхи — я їх бачив, пане Коцюбинський! — од яких божеволіють люди.

Десять днів конає українська воля...

І Ви, син великого батька, що любив — і це я знаю — наше місто — Ви його не захистили. І того не досить.

Коли ваші ""вороги"", — од яких Ви не стидилися брати допомогу, щоб не руйнувати міста, вийшли з його, Ви входите тріумфатором та завойовником і, сіючи ми зерні брехні про "буржуазність" та "контрреволюційність", чесним ім'ям свого батька покриваєте нечуване злочинство, яке вже зроблено і по сей день робиться — ті гори трупів, що навалено в ім'я рівности й братерства без жодного суда і слідства, ті ріки крови, що течуть Вашими, пане Коцюбинський, слідами.

Та Ви не тільки покриваєте злочинства — Ви робите нові.

Ви по-блюзнірському знущаєтесь над усим, що дороге українському народові й що було дороге Вашому батькові. Ви українською мовою розповідаєте про свій "тріумф".

Ви слебизуєте свої накази воякам... навіщо Ви це робите?

Коли Юда поцілував свого великого навчителя — цей одповів йому коротким запитанням: "Чи поцілунком продаєш сина чоловічого?"

Що Вам сказати на цей Ваш поцілунок? І яким голосом відповідатимете, коли невсипущий сторож людський — совість запитає Вас: "Де брат твій Авель?"

Але найбільший зрадник в історії людности, Каїн з Юдою, спокутували свій гріх. Один ходив по світу "стегний і трясийся ""; другий — "шедь удавяся".

Ви, пане Коцюбинський, цього не зробите. Ви не стогнатимете і не тримтітимете. Ви не повісетесь.

Це теж сентиментальність. На це треба того, чого Вам бракує органично.

Ви спокійно хліба-солі заживатимете і коли Вам, пане Коцюбинський, нагадають, що на руках Ваших кров, Ви як Щедринів-Молчалін лиш усміхнетесь безтурботно: ""Ничего-сь, я вымыль-сь"" і, сідаючи за стіл, не прийде Вам на згадку та сім'я, яку шестипудовий набій усю знищив саме за обідом.

Нічого Вам не скаже і той шестиліток-хлопчик, що вдарив себе ножем, коли його тата, — чуєте, пане Коцюбинський, тата? — одірвали од його, беручи на катівську розправу.

Не скажуть і ті ранені, яких з шпиталів брали на розстріл і тільки тим із них, що самі і йти вже не здолали — ласкаво кидали: ""Ну, ждіть черги""...

Ви скажете - то буржуазна кров...

Звідки Ви це знаєте? — спитаю Вас, і чи не більше за цих проклятих десять днів пролито крові пролетарської?

А втім для мене це ваги не має, бо і буржуазна кров так саме червоніє, як і пролетарська, і так само веселіше їй текти по жилах, ніж по піску Маріїнського парку, і так саме п'янить вона людей, що можуть полоскатися у їй...

І коли у Вас, що носить прізвище Коцюбинського, знялась рука на Київ, коли Ви можете чесним ім'ям великого українського письменника покривати всі заподіяні злочинства, коли Ви досі жити можете, то Вам вже нічого боятись: можете спокійно спати...

Спіть спокійно.

Я знаю, що Вашу запанцеровану совість словами не дістати. Але ж і Ви знайте, що з насіння, яке посіяли Ви в рідну землю, вродить не те, чого Ви сподіваєтесь.

Не рівність і братерство, а тільки ножі обоюдні: зненависть, кров...

До чистої справи й рук чистих треба докладати, а нечисті руки і найчистішу справу загижують, бруднять, каляють.

І хоч у десятьох водах мийте їх — не змити Вам ганьби й неслави, якими вкрили себе і своє діло.

Я знаю — Ви тепер цього не годні зрозуміти.

Але хоч те Ви може зрозумієте, що заважає мені, рядовому письменникові, цього листа до Вас, народного секретаря, хоч задля годиться, заради самої ввічливости підписати — "з звичайною пошаною".

Нова рада. - 1918. - 19 лютого

ОУН і Тайвань проти комуністів та Пекіна

Наприкінці 1956 року з Великої Британії відбув корабель у Південно-Східну Азію, на борту якого перебували Юліан Заблоцький (керівник дипломатичної місії) та Володимир Косик (заступник керівника). До Тайбею, столиці острова, вони прибули 25 лютого 1957 року

«Людина, що не має померти». Міф про Муссоліні

Зачарованість італійців своїм дуче тривала довго, але вщент розбилася через руйнівний результат воєнних операцій

«Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка

Петро Франко був розстріляний. Однозначно, що сталося це не швидше 6 липня 1941 р… Про конкретну дату страти поки що залишається лише здогадуватися…

Як Василя Стефаника було врятовано від страти

Я йому представився й сказав, що їдемо на розмову в "пруському" штабі, висловив я при тому надію, що все буде тепер добре, судячи по прихильних словах шефа штабу. Стефаник одначе приймав мої слова холодно, а вкінці запитався мене на ходу до авта:
— Коли Ви кажете, що Ви УСС, то скажіть мені, чи мене зараз розстріляють, чи ще будуть мучити?!..