22 жовтня 1919

22 жовтня 1919: Жах

У середині жовтня 1919 року Київ пережив масштабний єврейський погром. Причиною стали антисемітські статті у газетах "Киевлянин" та "Вечерние огни". У цих статтях євреїв огульно звинувачували у підтримці більшовиків

Все більше і ясніше вимальовується київська трагедія — здача Києва добровольцями, захоплення його більшовиками, бої на вулицях, і нарешті — другий вступ добровольців у Київ.

Коли б захотіли ми одним словом означити київські події, ми сказали б тільки — жах! Жах від котрого холоне кров, піднімається волосся до гори.

Жах, котрий погасив людську совість, людські почування, людську душу, а замість того — звірина злоба, криваве божевілля, якийсь дикий садизм і неймовірна, нечувана жорстокість, безглузда жадоба руйнувати, катувати, знущатись.

Так уявляється нам київська трагедія, або краще — чорнозвірине "мракобѣсіе".

Київські події можна розмежувати на два моменти: перший — захоплення Києва більшовиками і боротьба на вулицях з усіма її страшними наслідками: бомбардуванням міста із важких гармат, руйнуванням будинків, розстрілом мешканців і т. д.

Другий момент — повернення Києва добровольцями.

З цього моменту, власне й починається та кривава оргія, яку ми охарактеризували одним словом — жах!

Добровольці, повернувши Київ, стали шукати винуватця свого ганебного утікання з Києва.

Газета
Газета "Вечерние огни" опублікувала статтю з звинуваченнями євреїв у пострілах по денікінцях. Це і стало одним приводом до погромів. Згодом інформацію спростували, але погромників уже було не спинити

Таким винуватим, розуміється, став "жид". А раз "винуватий" наїжився, значить — ізолювати його, позбавити елементарних прав громадянина і віддати його на глум дикій озвірілій юрбі.

Таким "винуватим", кажемо, стало єврейське населення злобу, яка накипіла у добровольців за своє "доблестное 6Ѣгство" з Києва, вилито на київське єврейське населення.

Ні іспанська інквізиція, ні ті погроми, які зазнали уже євреї, не можуть дорівнятися своїм жахом і озвірінням до того, що діється зараз у Києві, бо воно виходить поза межі людського слова, людської кваліфікації.

Це просто безумний кривавий кошмар.

Розправа добровольців з євреями у Києві набирає систематичного організованого характеру.

Іде просто винищення жидів, які "продали Росію і привели більшовиків". Вирізують всіх — старих, молодих, дітей і жінок.

Озвірілі, п'яні банди московських офіцерів заливають єврейською кров'ю вулиці Києва, мстяться нелюдським способом над беззбройними й беззахисними; над тими, чия вина полягає тільки в тому, що він жид.

Російська преса в шаленій ненависті до єврейства, весь час підʼюжує хуліганські банди до помсти і "справедливої розправи" з ворогами "единой недѢлимой" Росії.

Якийсь вампірський психоз охопив денікинських розбійників. Психоз цей виливається в потворні, жахливі форми.

Над Києвом стоїть суцільний стогін, крики й прокляття жертв погрому.

Над Києвом — червона мла від людського озвіріння, лютої злоби і сліпої помсти над єврейським населенням.

М. Я.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.