5 жовтня (21 вересня) 1917: Пошесть

З давніх-давен по людях ходять всякі пошести, а тепер до них долучилась ще одна – це слабування на бучні прийоми та на прилюдні вшанування.

Так колись робили римляне, але римляне шанували своїх героїв тоді, як вони вже були героями, а сучасні герої бажають, щоб їх прославляли раніш, ніж вони щось зробили.

В той час, коли так дуже потрібне діло, коли ми повинні працювати без відпочинку, поки що без подяки, то самев цей час ми тільки й думаємо про славу. І от слави чи здобудемо чи ні, а коли прокуняємо такий гарячий момент, який зараз переживаємо, то хто зна, чи буде нам шана й дяка? Певно, ні. А прокльони од покоління за нашу недбайливість, байдужість та себелюбство можемо начуватись. Та й пора б уже прочуматись од того хмелю, що пʼянив усих діячів з перших днів революції.

…

Села темрявою чорною оповиті, люди не знають, чого триматись і що робить, хвилюються, мов море бурхливе й хто може вгадати у віщо те хвилювання виллється… А ми з себе римлян удаємо, хоч направду з нас римляне дуже погані й нікчемні.

Нова рада, 1917, № 142, 5 жовтня (21 вересня), С. 1.