5 жовтня (21 вересня) 1917: Пошесть

З давніх-давен по людях ходять всякі пошести, а тепер до них долучилась ще одна – це слабування на бучні прийоми та на прилюдні вшанування

З давніх-давен по людях ходять всякі пошести, а тепер до них долучилась ще одна – це слабування на бучні прийоми та на прилюдні вшанування.

Так колись робили римляне, але римляне шанували своїх героїв тоді, як вони вже були героями, а сучасні герої бажають, щоб їх прославляли раніш, ніж вони щось зробили.

В той час, коли так дуже потрібне діло, коли ми повинні працювати без відпочинку, поки що без подяки, то самев цей час ми тільки й думаємо про славу. І от слави чи здобудемо чи ні, а коли прокуняємо такий гарячий момент, який зараз переживаємо, то хто зна, чи буде нам шана й дяка? Певно, ні. А прокльони од покоління за нашу недбайливість, байдужість та себелюбство можемо начуватись. Та й пора б уже прочуматись од того хмелю, що пʼянив усих діячів з перших днів революції.

Села темрявою чорною оповиті, люди не знають, чого триматись і що робить, хвилюються, мов море бурхливе й хто може вгадати у віщо те хвилювання виллється… А ми з себе римлян удаємо, хоч направду з нас римляне дуже погані й нікчемні.

Нова рада, 1917, № 142, 5 жовтня (21 вересня), С. 1.

Теми

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.