21 квітня 1917

21 (8) квітня 1917: Український національний з'їзд

Всі почували себе на з'їзді, як в свої хаті, як сини однієї сімʼі. Зустрічались, як рідні брати, котрих недоля розлучила на багато літ

В Київі закінчився український національний з'їзд, скликаний "Центральною Радою". З'їзд засідав в залі купецького зібрання три дні - 6, 7 й 8 квітня.

Багато народу прибуло на цей з'їзд. Тут були представники од українців-матросів Балтійського та Чорноморського флотів, од українського війська, робітників, духовенства, учителів та селян.

Всі почували себе на з'їзді, як в свої хаті, як сини ідноі семʼі. Зустрічались, як рідні брати, котрих недоля розлучила на багато літ.

Засідання одкрив наш шановний професор Михайло Сергієвич Грушевський, який сказав дуже гарну й дуже щиру промову. Він звернувся з привітанням до салдат, селян та робітників.

На зʼїзді згадали про тих борців, що полягли за волю народа й проспівали їм "Вічну память". Окроме було вшановано памʼять тих борців, що полягли за волю України — всі з глибоким почуттям проспівали "Заповіт".

Більша частина першого дня була присвячена привітанням та виборам, презідіума (керовничих) зʼїзда. Першими обговорувалися питання про те, який лад повинен бути на Україні й яке становище займе Україна що до Росії. Порішили, що ми всі повинні домогатися автономії для України й федеративної демократичної республіки для Росії.

На засіданні підпоручик Михновський зробив заяву, що 4-го квітня українська депутація була в ставці верховного главнокомандующего й просила дозволити складати окреме українське військо. Генерал Алексєєв дозволив скласти поки що дві бригади війська.

Далі Михновський заявив, що українська депутація зараз була з таким же проханням у воєнного міністра Гучкова, який приїхав до Київа. Міністр тоже дозволив складати поки що дві бригади українського війська, а потім, коли він добре обміркує це питаннє, то може дозволить складати і цілий корпус.

Михновський так закінчив свою промову: "Це військо буде боронити волю України й забезпечить її щастя в майбутнім. Нехай живе вільна Україна вкупі з вільною Росією".

На другий день з'їзд вітали представник краєвого (обласного) комитета партії народньої волі - Григорович-Барський, представники од євреїв, поляків, чехів, грузинів та иньші.

Особливу увагу звернув з'їзд на привітання губернського комісара Суковкина. Він дуже жалкував, що не вміє добре балакати по українському й через те мусить сказати свою промову на російській мові.

Київський губернський комісар Михайло Суковкін. На Всеукраїнському національному конгресі він пообіцяв, що російський уряд почує українців

Суковкин в своїй промові сказав, що тимчасовий уряд прислухається до голоса України й рахується з ним. Вже й тепер український народ має скрізь своїх представників. Вони є й в губернськім виконавчім комітеті, з якими він, Суковкин, працює в згоді.

Нехай же ця згода буде між українцями й урядом. Тепер український народ не тільки має право, але навіть і повинен висловиться про те, якого ладу він бажає на Україні, бо тимчасовий уряд прислухається до голоса українського народа.

Промову свою Суковкин закінчив по українському: "Нехай живе вільна Україна вкупі з вільними народами Росії". Великий вибух оплесків заглушив його слова.

Грушевський підійшов до Суковкина й розцілувався з ним.

Сильне вражіння зробила на з'їзд промова єпископа уманського Дмитра. Він звернувся до зʼїзда з такою промовою: "Вітаю вас. Мене ніхто на це не уповномочував, але мене привело сюди моє серце, яке дала мені мати-Україна. Працюймо з Богом на користь нашої дорогої матері-України".

Промова ця була сказана по українському. Крики "слава" залунали на всю залу. Третій день був присвячений виборам Центральної Ради. В Раду ввійшло щось до 150 душ. Головою Ради вибрали М.С. Грушевського. З тих членів, що ввійшли в Раду, виділять виконавчий комітет для постоянної праці. Комитет буде складатися з 30 душ.

Після виборів вирішили послати привітання всім народам Росії. На останку заспівали наш український національний гімн – "Ще не вмерла Україна".

На з'їзді обмірковувалось багато цікавих питань про майбутній лад на Україні, про наші стосунки до иньших народів, що живуть вкупі з нами, про ті багатства, що на Україні, та инши питання.

З'їзд, миж иньшим, постановив: требовать от тимчасового уряду, щоб він заборонив: 1) продаж і заклад землі та лісів, 2) довгострочну аренду земель, 3) вирубовати ліси, 4) продаж, залад і довгострочну аренду природних багацтв (угля, руди і т. д.), 5) продаж, заклад й довгосрочну аренду фабрік і заводів. Требувать, щоб ця заборона считалась дійсною на всій Україні з 1-го марця 1917 року, до того часу, поки ці питання не вирішать Установчі Збори.

Вільна Україна, 1917, № 3, С. 7-8.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.