Балканська скалка Гітлера

Готуючись до нападу на Радянський Союз, Гітлер розраховував убезпечити свої фланги в Південно-Східній Європі шляхом захоплення всього Балканського півострову. З погляду на те, що італійські союзники приносили Гітлеру більше проблем, ніж користі, Німеччина вимушена була допомагати «вступитися» за Муссоліні в Греції, оскільки зрив операції «Барбаросса» був цілком вірогідним. У березні 1941 року на основі договору про вступ Болгарії до «Пакту Трьох держав» на її територію вводяться гітлерівські частини, котрі розпочинають просування безпосередньо до грецького кордону

Станом на кінець березня 1941 року італійські сили повністю застрягли в Греції. До 24 березня італійська армія неодноразово штурмувала грецькі позиції по всьому фронту, в тому числі і на стратегічно важливій висоті 731, але так і не досягла значних успіхів.

Так званий "весняний наступ" італійців перетворився в справжній "Верден". Утративши більше 12 тис. особового складу всього за 10 днів боїв, 25 березня 1941 італійська армія повністю втратила наступальний темп і перейшла до оборони. Для порівняння, грецька армія втратила всього 1243 людини за той же період.

Хоча весняний наступ зазнав невдачі, він все ж таки серйозно виснажив грецьку армію, яка протягом останніх шести місяців героїчно протистояла чисельно більшим італійцям. Цю ситуацію чудово розуміли і німці. 27 березня 1941 року Гітлер віддає наказ про початок операції проти Греції та Югославії.

Проти цих двох держав були сконцентровані 32 німецькі та 29 італійських дивізій, які були задіяні на албанському театрі. Вирішальним кроком до підготовки наступу на Грецію, запланованого на майбутню весну, була директива № 20 від 13 грудня 1940 року, яка носила кодову назву "Маріта".

Для захоплення Греції та Югославії була виділена 12-та німецька армія (генерала В. Ліста), 2-га німецька армія, сформована на території Угорщини на Австрії, а також 1-ша танкова група фон Клейста з території Болгарії та Румунії. До наступу також залучалися на додаткових напрямках війська Угорщини, Італії, Болгарії. 

Загалом війська "Осі" нараховували майже 80 дивізій, 1,2 млн солдатів, 2000 танків, 1300 літаків. Згідно з планом операції головною метою було нанести потужні спільні удари з Австрії, Угорщини, Румунії та Болгарії по Югославії та східним частинам Греції.

Планувалося, що як тільки буде прорвана система оборони південної Югославії, лінія Метаксаса, яка перешкоджала швидкому вторгненню в Грецію з території Болгарії, повинна бути обійдена силами, які наступали із Західної Югославії.

6 квітня 1941 року о 5:15 частини 12-ї німецької армії за підтримки 4-го повітряного флоту почали наступ на широкому фронті через греко-болгарський кордон на південь, одночасно німецькі війська атакували Югославію. Але навідміну від Югославії, у Греції був серйозний козир – "лінія Метаксаса".

Лінія Метаксаса тягнулася на 170-350 км від Аксіоса, що в Центральній Македонії, до річки Нестос в Родопських горах. Вона являла собою, в основному, мережу підземних тунелів, які включали в себе наземні укріплені комплекси з наглядовими постами, артилерійськими і кулеметними дотами, а також мережі протитанкових ровів, зони залізобетонних протитанкових надовбів.

Як уже згадувалося, загальна протяжність лінії Метаксаса становила близько 350 км. Укріплення складалися з 21 форту, побудованого у важкопрохідних гірських районах і на стратегічно важливих перевалах та дорогах. Частина з фортів прикривала стратегічно важливі пункти і дороги. 8 фортів прикривали дорогу вздовж Струми.

Північний ключ до Греції (після Рупельскої ущелини) – дорога поблизу Като-Неврокопі – була блокована 11 фортами, розташованими в безпосередній близькості від греко-болгарського кордону.

Протягом кількох днів німецькі частини не могли "пробитися" через грецьку оборону, несучи при цьому величезні втрати. 72 піхотна дивізія атакувала грецькі форти Ліссе, Періторі, Маріага в секторі Неврокопіона. Концентрований вогонь із грецьких позицій не дозволив німецьким частинам розгорнути свою, артилерію.

Під потужним вогнем наступ був призупинений. У цьому ж секторі наступ німецького батальйону був відбитий гарнізоном форту Періторі, під час повторного наступу на опорний пункт німецькі підрозділи зазнали важких втрат. Батальйон 172-го артилерійського полку 72-ї дивізії в одній із атак був повністю знищений.

Лише 9 квітня було захоплено декілька аванпостів форту Маріага. Інші підрозділи крок за кроком з величезними труднощами поступово з боями просувалися далі. У секторі Нестос 164 дивізія лише після трьох днів кровопролитних боїв змогла захопити позиції недобудованного форту Ехінос.

50-та німецька дивізія, яка наступала у секторі Александруполіс, так само з ходу не змогла здолати опір укріпленної группи Німфеа. Тільки 7 квітня за рахунок масованих авіаударів і атаки з трьох напрямків форт Німфея капітулював.

 

Сучасний вид на єдину дорогу і річку Струму з позицій Рупельского перевалу. Протяжність перевалу 10 км в довжину і від 500 м - 2 км в ширину. Тут майже повністю був знищений 125-й німецький піхотний полк, який упродовж трьох днів штурмував ці позиції, не досягши успіху

На ділянці Струми 5-та гірсько-піхотна дивізія за підтримки сильної артилерії атакувала укріплені групи Усіта, Паліоуріотес, Келкая, Істібей і Попотлевіца. Атака, розпочата 125-м німецьким піхотним полком (учасник боїв на лінії Мажино) на Рупельскому перевалі, захлинулася під зосередженим вогнем обладнаних на скелях вогневих точок греків.

Німецькі солдати на човнах спробували форсувати річку Струму, але були блоковані та знищені перехресним вогнем фортів Усіта та Паліоуріонес. Постійні обстріли, атаки та авіаудари штурмовиків не могли зламати грецький опір впродовж трьох днів.

У цей час 2 тд (танкова дивізія) Вермахту (18-й корпус), що просувалася через югославську Македонію по долині річки Струміца в обхід Дойранського озера, обхідним маневром перетнула болгаро-югославський кордон 8 квітня і, не зустрівши тут серйозного опору, через практично не прикритий греко-югославський кордон і долину річки Аксіос, вийшла до Салонік.

9 квітня 2 танкова дивізія зайняла Салоніки і відрізала всі грецькі війська, розташовані на схід від річки Струми. Успішний супротив на лінії Метаксаса втратив свою значимість.

 

Кидок 2-ї танкової дивізії Вермахту через Македонію позначений великою червоною лінією. Також гарно видно незначне німецьке просування майже по всьому периметру лінії Метаксаса

Таким чином, узявши під контроль ворота в Бітольський прохід, у німців з'явилася вигідна можливість розгорнути наступ у Північній Греції. На цей момент ключові сили грецької армії продовжували утримувати фронт у Південній Албанії, а англійці – південно-східніше Флоріни.

На правому (східному) фланзі англійських позицій знаходилася ново-зеландська дивізія, посилена танковим полком. Далі на захід, грецький корпус у складі двох дивізій утримував проходи через Піндський хребет. Оскільки Югославія фактично капітулювала, а німецькі клини серйозно загрожували грецьким флангам у Албанії, всіляка надія на створення албансько-македонського фронту була марною.

Англійські частини стали замислюватися про евакуацію. У цьому випадку першочерговим завданням стало утримання рубежів та затримання ворога задля подальшого відступу через всю Грецію до портів та бухт південного узбережжя.

Характер місцевості повністю сприяв реалізації цих планів. Доріг було мало і вони знаходилися далеко між собою. Більше того, кожна дорога проходила через цілу серію дефіле та перевалів. Проходи надавали гарні можливості для вибору оборонних позицій, а дефіле та мости легко піддавалися завалам чи руйнуванню.

Серйозний супротив німецькі частини зустріли вже біля Клідійського перевалу, який затуляв важливий вузол доріг біля Козані. Оскільки передовим німецьким загонам не вистачало сил для штурму висот, вони вимушені були зупинитися і дочекатися підходу головних сил.

Але і головні сили мали свої труднощі – шляхи. Величезне навантаження на транспортні шляхи псувало полотно доріг, у зв'язку з цим колони зупиняли рух до того часу, допоки їх приводили у відповідний стан. 10 квітня частини СС отримали наказ зачистити перевали Північної Греції та взяти під контроль Клідійський перевал.

Наступного дняпідрозділам СС вдалося розвідати обстановку. Виявилося, що англо-новозеландські частини займають добре підготовлену (у фортифікаційному плані) оборону на північних висотах. 12 квітня есесівці фронтальним штурмом зайняли всі важливі висоти, примусивши відступати англійців, греків, і новозеландців.

 

Відступ британських частин

13 квітня 1941 року пала Верія, а німецькі танки форсували Аліакмон у нижній течії, зайнявши Катерині. З цього ж моменту грецькі війська розпочали відступ за Піндські гори.

У світлі цих обставин величезного значення, для обох сторін, набувало місто Лариса, оскільки через нього на південь йшли стратегічно важливі дороги: дорога Козані – Еласон – Лариса (єдине сучасне шосе), залізнична лінія Катерині – Лариса через перевал Темпере.

Між цими ділянками доріг місцевість була переважно гористою, майже непрохідною для моторизованого та військового транспорту. Фактично, битва під Ларисою являла собою битву саме вздовж доріг, проходів. Було зрозуміло, що союзникам потрібно утримувати всі проходи, оскільки падіння одного з них означало б захоплення міста та відрізання шляхів відступу.

На західному фланзі німецькі війська проводили маневри по внутрішніх операційних лініях, а після того, як були захоплені проходи, у бій була введена танкова дивизія. Танкові підрозділи, рухаючись у голові колони, оволоділи містом Козані вже вранці 14 квітня.

Далі наступ до ріки Аліакмон суттєво сповільнився, оскільки англійці створили величезні руйнування на шляхах. Особливо просування затримав підірваний міст через Аліакмон, північніше Сервії, до якого німці вийшли ввечері 14 квітня. У цей же час їм вдалося захопити невеличке передмістя, розраховуючи звести новий міст за ніч, а вранці ввести у прорив нові великі сили.

Однак, прицільний вогонь артилерії не зривав усі спроби навести мости. За німецькими даними вогонь вели 6 або 7 батарей, у тому числі й важкі.

 
Німецькі солдати наводять переправу через річку Сперхіос в районі Фермопіл

15 квітня почалися спроби переправити піхотний полк з завданням знищити батареї супротивника та захопити плацдарм. Спроби закріпитися закінчилися повним провалом, а німці понесли важкі втрати. Зокрема кілька рот потрапили в засідку та були знищені перехресним кулеметно-артилерійським вогнем.

Впродовж усього дня артилерія продовжувала обстрілювати райони зосередження частин Вермахту, не даючи можливості навести переправи. Контр-батарейна боротьба була майже неможливою з огляду на те, що гармати союзників розташовувалися глибоко в скалах. Форсування цього проходу було провалено, а зручних місць для переправи більше не було.

Лише подальший обхідний маневр і вихід у тил грецькому угрупованню кардинально змінив ситуацію на фронті. 16 квітня головні сили переправилися по понтонах через Аліакмон, а через три дні передові загони вийшли до рівнини біля села Калабака.

19 квітня підрозділи СС прорвалися через Яніну, розрізавши таким чином комунікаційні лінії албанського угруповання греків, котрі в цей час відступали під натиском італійців. Важливо те, що більш-менш успішна п'ятиденна оборона проходів північніше Лариси, дозволила англійцям організовано відступати на південь.

Спроби зупинити німецький наступ під легендарними Фермопілами – потужним природним рубежем – теж не закріпилися успіхом. Почався відступ на лінію Фіви – Халкіда.

 
Британський експедиційний корпус у Греції

Для німецьких підрозділів останні дні "грецького бліцкригу" розвивалися дуже швидко. 21 квітня 18-й гірський корпус зайняв порт Волос, де знаходилися британські військові склади, а також величезні запаси дизельного палива та сирої нафти.

Вранці 26 квітня 1941 року десант 2-го парашутно-десантного полку 8-го повітряного корпусу вермахту раптовим ударом захопив Корінфський перешийок. Грецькі війська здалися без бою, британські і новозеландські частини намагалися ще чинити бодай який опір.

На ранок 27 квітня на півострові Пелопоннес знаходилося близько 32 000 солдатів Британського експедиційного корпусу, що встигли проскочити Корінфський перешийок до ранку 26-го.

Приблизно половина з них (16-а та 17-а бригади) відступили до порту Каламата в Мессенськійзатоці на південному заході півострова; тут же було кілька тисяч грецьких і югославських солдатів, які не побажали капітулювати. На сході півострова, в портах Навпліон та Толон на березі Арголійської затоки, знаходилося ще 7500 британців.

Крім того, 6-а новозеландська бригада генерал-майора Фрейберга (близько 4500 осіб) через гори відходила до порту Монемвасія на західному березі затоки. Афіни впали вже 27 квітня, а через два дні німці очистили весь Пелопоннес. 270 000 греків і майже 14 000 англійських солдат вимушені були скласти зброю.

 

Аерофотознімок Коринфського каналу від заходу на схід. Східніше добре видно заздалегідь підготовану для відступу переправу, яка після знащення інших мостів слугувала німецькім військам. Незважаючи на підрив, вже до полудня німецькі сапери з підручних засобів навели тимчасовий наплавний міст східніше каналу

Весь Балканський бліцкриг тривав всього 20 днів. З точки зору військового мистецтва він довів значимість мобільних механізованих підрозділів для наступу у важкій гірській місцевості. Кампанія на Балканах ще раз підтвердила величезне значення панування в повітрі. Тут воно було повним та дуже полегшувало всі наземні операції німецьких військ.









Пам’яті Ольги Стокотельної: "Нехай назавжди твоє добре ім’я буде між людьми"

В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Як співробітники КГБ намагалися зробити з Івана Багряного «червоного»

У 1950–1960-х роках органи МГБ/КГБ СССР намагалися схилити до співпраці, відмови від антирадянської діяльності й повернення до Радянського Союзу діячів культури, науки і літератури, які опинилися в еміграції. А в разі невдачі розробляли заходи з їх компрометації і навіть ліквідації. Одним із об'єктів такої оперативної розробки був відомий політичний діяч і письменник Іван Багряний.

"Звичайний фашизм": розбір тез про "священную войну" Росії проти України та Заходу

Один із важливих етапів у формуванні російської квазірелігійної доктрини "русского мира", яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, відбувся 27 березня 2024 року. У цей день сталася знакова подія – у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя у Москві під головуванням Московського патріарха Кирила було офіційно затверджено "Наказ XXV Всесвітнього російського народного собору", який отримав назву "Настоящее и будущее Русского мира".

Німецька весна на Слобожанщині: війська кайзера та українські гайдамаки в спогадах місцевих

Весна 1918 року. Імперська армія Німеччини та Збройні сили Австро-Угорщини разом з Армією УНР звільняють Українську Народну Республіку від більшовиків. Українсько-німецький наступ пролягав через Слобожанщину і зупинився в районі села Лиски. Публікуємо спогади місцевих мешканців, які були свідками визволення Харківщини.