Майже 80 біографій підпільників ОУН виклали у вільний доступ. СКАНИ

Центр досліджень визвольного руху публікує в Електронному архіві українського визвольного руху колекцію персональних справ з архіву Служби безпеки ОУН Сокальської округи, що на Львівщині.

78 документів автобіографічного змісту відтепер можна переглянути онлайн. Папери було знайдено серед 300 документів СБ ОУН наприкінці травня 2016 р. в господарстві дядька народного депутата Володимира Парасюка.

Фахівці з Архіву Центру досліджень визвольного руху відразу ж розпочали реставрацію сокальського архіву, завдяки чому перша колекція вже у вільному доступі.

Окрім реставрації важливою складовою опрацювання автобіографій була ідентифікація учасників підпілля, які вказані лише за псевдонімами.

Допомогу в ідентифікації надав історик Володимир Мороз, а крім того, використано інформації Володимира Матиящука, Богдана Пікули, а також покійних Василя Филипчука, Григорія Лисака і Ярослави Романини-Левкович.

"Головною перешкодою в ідентифікації був брак дослідників, які би орієнтувалися в історії підпілля в Сокальській окрузі. На жаль, померли майже всі учасники боротьби, які знали згаданих в документах осіб", -  говорить Володимир Мороз.

Один із найцікавіших документів колекції - біографія Софії Лагодич (псевдо -  "Ліда"), підпільниці, яка була арештована у 1953 році і перебувала на допитах у тюрмі на вул. Лонцького.

 

Під час допитів "Ліда" не сказала нічого ні про себе, ні про нікого з побратимів, тому досі історики нічого про неї не знали. На всі питання слідчих казала, що "дала клятву перед Богом і нічого сказати в зв'язку із цим не може". Була запроторена на примусове лікування в психіатричну лікарню.

Не менш карколомною є біографія Євгенії Романини (за чоловіком - Чорній) на псевдо "Катруся". 20-річна дівчина була спершу членом Юнацтва ОУН, згодом - на низових посадах в Українському Червоному хресті при УПА.

У лютому 1945 р. "Катрусю" заарештували енкаведисти, однак через три місяці їй удалося втекти й знову перейти в підпілля, де вона боролася до 1954 р. Вона лікувала поранених повстанців в Українському Червоному хресті, згодом працювала друкаркою в Радехівському надрайонному проводі.

Втративши зв'язки з братами по зброї, які або загинули, або потрапили в полон, Євгенія переховувалася до 1956 р., доки на неї не донесли. Завдяки хрущовській "відлизі" її звільнили. Померла Євгенія Романина 16 січня 2004 р. у Львові.

 

Кущовий провідник ОУН Іван Лаба ("Кармелюк") розповідає в автобіографії про свій арешт німцями та поневірянням по гітлерівських концтаборах. Його заарештувала польова жандармерія під час розповсюдження листівок у липні 1944 р.

Через Львів "Кармелюка" відконвоювали в табір біля м. Дембіце (Польща). Через три дні табір евакуювали до концентраційного табору Заксенхаузен коло Берліна. Там Лаба просидів до квітня 1945 р.

Під час чергової евакуації в'язнів на Захід бранці розбіглися завдяки бойовим діям фронту, який наближався. Іван Лаба не залишився в еміграції, а повернувся нелегально в Україну, аби продовжувати боротьбу.

 

"Така кількість біографій підпільників дасть нам змогу досить детально прослідкувати життя конкретних людей, що спонукало їх долучитися до націоналістичного руху, в деяких випадках і арешти органами радянської держбезпеки та те, як вдалося звільнитися", - зазначає керівник Архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.

Переглянути колекцію персональних справ можна на сайті Е-архіву українського визвольного руху за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.uaє спільним проектом Центру досліджень визвольного рухуЛьвівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23743 документів. Місія проекту - робити минуле доступним.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.