Спецпроект

У Львові вшанували пам’ять жертв Янівського концтабору

2 вересня, в Урочищі «Піски» (вул. Омеляна Ковча) відбувся меморіальний концерт з нагоди 75-ої річниці ліквідації ґетто та Янівського концтабору у Львові.

Про це повідомляє агенція інформації та аналітики "Гал-Інфо".

 Львівський міський голова - Андрій Садовий на вшануванні жертв Голокосту

Фото: Гал-Інфо

Вшанувати та спільно переосмислити страшну і болючу сторінку минулого — історію жертв Янівського концтабору та Львівського ґетто, прийшов міський голова Львова Андрій Садовий, головний рабин Львова та Західної України Мордехай Шломо Болд, числення львівська громада та поважні гості.

Заходи в Урочищі розпочались зі спільної молитви рабина, опісля якої онуки Яніни Шехелес та Олександра Шварца запалили свічки пам’яті. Також усі охочі в пам’ять про жертв поклали камінці. Далі відбувся меморіальний концерт.

"Ми з вами знаходимося на цьому скорботному місці, де за різними історичними джерелами загинуло до 200 тис. євреїв. Сьогодні ми можемо тільки пам’ятати, пам’ятати про тих, кого не повернеш", — сказала Адель Діанова, керівник Всеукраїнського благодійного фонду "Хесед Ар’є".

"Сьогодні ми всі тут зібралися, щоб вшанувати, переосмислити та зробити відповідні висновки про жахливі події, які сталися в минулому. Доктор Олександр Шварц, мій дідусь, також був одним із в’язнів Янівського концтабору.

Лише завдяки волі до життя, прагненню вижити і боротьбі мого дідуся, я можу тут перед вами стояти сьогодні, через 75 років після ліквідації Янівського концтабору. Ніколи не забуду усі ті історії, які розповідав мені дідусь протягом життя і всі ті поради, які він мені давав для мого майбутнього.

Він завжди казав мені, що потрібно брати активну участь у різних суспільних, важливих благодійних проектах так само, як і він тут робив у Львові. Мій дідусь зробив цю роботу справою усього свого життя, це дуже співголосно зі словами, які каже нам наша релігія.

Ще коли я був зовсім малим, мій дідусь мені завжди радив, щоб я став колись лікарем, бо, на його думку, це була така єдина професія і рід занять, який дасть мені сенс в житті і засоби для існування.

Він завжди обґрунтовував цю свою позицію, кажучи, що в концтаборах до лікарів завжди ставилися краще, ніж до інших. Коли я став старшим і досвідченішим, я почав усвідомлювати і розуміти, що мав на увазі мій дідусь, коли говорив про добрі діла про благодійність.

Я багато років працював лікарем у Мюнхені і завжди, пам’ятаючи, про слова мого дідуся, які він говорив мені на основі свого досвіду. Зараз якби він мене бачив, що я тут стою, як представник другого покоління тих уцілілих після концтабору, він би дуже мною пишався.

На жаль, мій дідусь відійшов у кращий світ у листопаді 2014 року, але я ніколи не забуду його слова, що обов’язок мого покоління та всіх наступних поколінь — пам’ятати ті страшні речі, які відбувалися тут в концтаборі, пам’ятати, що страшного відбувалося у минулому і вшановувати та не забувати ці речі", — розповів онук Доктора Олександра Шварца Артур Шварц.

Цікаво, що власне Олександр Шварц встановлював камінь, біля якого відбулась молитва та поминальні заходи.

Нагадуємо, що 2 вересня у межах Європейських днів єврейської культури Україна та весь світ згуртувалися, аби згадати та спільно переосмислити страшну історію жертв Янівського концтабору та Львівського ґетто.

У часи Другої світової війни Янівський концтабір був місцем жахіть Голокосту у регіоні, а Львівське ґетто — третім за величиною у Східній Європі.

Трагічні роковини Голокосту у Львові дали поштовх до об’єднання різних організацій та ініціатив міста, щоб спільно актуалізувати складну та багато років замовчувану спадщину.

Упродовж року в межах програми відбуваються академічні, культурні, мистецькі події, виставки у публічному просторі міста, що активізували подальші дослідження теми Голокосту.

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін