Сто років історії українського кіно зібрали у довідник

У Києві відбулася презентація серії науково-довідкових видань Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Пшеничного "Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів, кіно- і телесюжетів (1896-1995)"

Презентація видань пройшла під час пресконференції в Укрінформі.

 

"Ми маємо сьогодні позитивну новину. Це виходить довідкове видання одного з наших центральних архівів, унікальних архівів, які зберігають документи кінофотофоноархіву, документи, які найбільш популярні для масового глядача та слухача.

І коли ми говоримо в контексті проблем доступу до архівів, то ми чомусь завжди акцентуємо увагу на фізичній можливості отримати цей безпосередній доступ. Взяти документи в руки, ознайомитись з ними, самостійно копіювати їх чи не копіювати.

Але насправді доступ до архівів розпочинається з довідкового видання, тому що поки ти не будеш знати, що тобі потрібно знайти в архіві, то фізичної можливості зайти і отримати доступ до документів нічого не важить", - зазначив голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов.

 

Він підкреслив, що саме видання є дуже важливим для розвитку архівної справи. За його словами, ця книга буде корисна не лише для вузького кола архівістів або постійних відвідувачів архіву, але й для широкого загалу.

Директор ЦДКФФА України ім. Пшеничного Владислав Берковський відзначив, що цей том фактично завершує серію науково-довідкових видань, що презентують кінодокументи найбільшого спеціалізованого архівосховища документального кіно в Україні за період з 1896 по 1995 рр.

 

"Фактично з кінця 90-х років наш архів підійшов до планомірної роботи з описування саме кінодокументів. Видано 7 томів… До цих видань ввійшло 6302 документальних кіно та телефільмів, а також 6051 збірник кіно та телесюжетів", - сказав він.

Берковський додав, що наразі всі кінолітописи вже є онлайн, і це дає можливість з будь-якого куточка планети мати доступ до цих архівів.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.