АНОНС: Дискусія "Минуле, що не проминає: культура і політика пам’яті на пострадянському просторі"

Міжнародна асоціація гуманітаріїв запрошує на чергову онлайн-дискусію, присвячену переосмисленню травматичної спадщини комуністичного періоду під загальною назвою «Минуле, що не проминає», яка відбудеться 1 грудня 2020 р. цього разу у партнерстві з Київським центром Українського католицького університету.

На першому семінарі з цієї серії, організованому МАГ спільно з Європейським гуманітарним університетом, розглядалися прояви радянських патернів організованого насилля у пострадянських суспільствах (запис можна переглянути тут).

 

У центрі обговорень наступного наукового форуму будуть питання пострадянських трансформацій образів "вождів" тоталітарної системи та їхнього відображення в меморіальних практиках і культурі історичної пам'яті різних країн.


Місце і час: Київ, 1 грудня 2020 р.


14:00-16:00 – Вебінар:

"Ґуд бай, Ленін?": тоталітарні "герої" в посттоталітарних суспільствах

Модератор: Гелінада Грінченко (Харків)

Вступне слово: Тетяна Щитцова (Мінськ/Вільнюс) – президент МАГ

Спікери:

Борис Колоніцький, Марія Мацкевич (Санкт-Петербург). Ленін як "місце пам'яті" в пострадянській Росії. Пам'ять про політика і пам'ять про меморіальний проект;

Ярослав Грицак (Львів). Культура пам'яті в сучасній Україні: приклади Леніна і Сталіна;

Бондо Купатадзе (Тбілісі). Образ Сталіна в сучасній Грузії;

Коментатори: Олексій Браточкін (Мінськ), Ірина Прохорова (Москва),

Юрій Шаповал (Київ).


16:30-18:30 – Панельна дискусія:

Пам'ять у бронзі та граніті: меморіалізація / декомунізація

Модератор: Олег Турій (Львів)

Референти:

Олексій Ластовський (Мінськ). Забутий Ленін: невидимі шляхи декомунізації в Білорусі;

Антон Вачарадзе (Тбілісі). "Повернення" Сталіна в сучасну Грузію;

Олексій Каменських (Перм). Пермський фрагмент "сталінської банеріани": 2014-2015;

Оксана Міхеєва (Львів/Франкфурт-на-Одері). Пам'ятник як демонстрація влади в зоні збройного конфлікту на Донеччині;

Оксана Довгополова (Одеса). Мистецькі практики розмови про героїв минулого.

Дискутанти: Олександра Гайдай, Антон Дробович, Андрій Когут, Олена Стяжкіна (усі – Київ).


Робочі мови: білоруська, російська, українська.


Для участі в дискусії необхідно попередньо зареєструватися за наступним посиланням.

Після реєстрації ви отримаєте повідомлення на електронну пошту з підтвердженням, що містить інформацію про вхід в zoom-конференцію.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.