На Чорнобильській АЕС встановили пам'ятник ліквідатору Лелеченку

Біля центрального входу до адміністративно-побутового корпусу №1 Чорнобильської АЕС встановили скульптурну композицію, присвячену ліквідатору, Герою України Олександру Лелеченку та його колегам, які віддали свої життя чи здоров’я задля порятунку інших людей.

Про це у Фейсбуці повідомила пресслужба центру організаційно-технічного й інформаційного забезпечення заходів з управління зоною відчуження.

 

"Сучасні атланти-ліквідатори тримають над собою арку – під нею звичайна людина, що приклала праву руку до серця. В цьому образі можна впізнати заступника начальника електричного цеху Чорнобильської АЕС Олександра Лелеченка. Справжнього Героя, який заздалегідь знав, що життя його обірветься, й продовжував виконувати свої обов'язки, рятуючи життя мільйонів інших", - ідеться в описі скульптурної композиції.

Зазначається, що її ескіз кілька років тому був розроблений об'єднанням майстрів мистецтв України, а в натурі її відтворили працівники Чорнобильської АЕС. Деталі вони друкували на 3D-принтері.

За словами заступника технічного директора з безпеки ДСП "ЧАЕС" Олександра Новікова, композиція уособлює всіх ліквідаторів та працівників станції, котрі віддали своє життя чи здоров'я задля порятунку інших. Урочисте відкриття пам'ятника відбудеться 26 квітня, в день 35-х роковин Чорнобильської катастрофи.


Олександр Лелеченко був тим, хто 26 квітня 1986 року власноруч відкачав легкозаймисті речовини з сьомої та восьмої турбін, коли восьма зупинилася вночі під час вибуху. Він тричі ходив в електролізерну, яка знаходилась поруч із завалом, та була заповнена високоактивною водою, щоб відключити подачу водню до аварійних генераторів та подати напругу на живильні насоси. Зробив це вручну, оскільки всі системи вийшли із ладу. Тим самим він запобіг поширенню вогню на неушкоджені енергоблоки.

Лелеченка тричі забирали до прип'ятської медичної частини №126 та після отримання медичної допомоги він знову ішов на станцію. Олександр отримав дозу, не сумісну з життям – 2,5 тисячі рентгенів. Було йому 47 років.

Раніше повідомлялося, що в Москві є могила Лелеченка, проте насправді вона порожня. Тому що героя поховали в селі Степному на Полтавщині.

У 1986 році мужнього ліквідатора посмертно нагородили орденом Леніна, в 1996-му вже відзнакою Президента України – хрестом "За мужність", а в 2006-му він був удостоєний звання Героя України.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.