В історії українського Руху опору 70-80 років ХХ століття особливе місце належить Ользі та Павлові Стокотельним – особам, які були відданими ідеалам вільної та незалежної України й поєднали своє життя з відомими дисидентами, правозахисниками Надією Світличною та Миколою Горбалем. У квітні цього року Ользі та Павлові мало б виповнитися 162… Саме так двійнята Стокотельні рахували свої роки. Та не судилась. 20 грудня 2023 року Ольга покинула цей світ. Цьогоріч Павло вперше за 81 рік буде свій день народження зустрічати сам.

Лаврєнтій Берія — великий фахівець з удосконалення концлагерів ГУЛАГу — після смерти Сталіна раптом із деспота перетворився на "ліберала", захисника несправедливо репресованих, покривджених. Таке перетворення жорстокого чекіста на ліберала не було випадковим: Берія був сповнений віри, що наблизився той час, коли саме він очолить велику державу СССР, тому вирішив змінити про себе громадську думку.

Народи Балтії у 1918-1920 рр. зуміли здобути та захистити незалежність. У Литві, Латвії та Естонії утворилися національні держави. Втім, у 1940 р. після окупації балтійських держав Червоною армією, між жорна радянських репресій потрапили представники усіх груп політичних еліт трьох країн, без різниці, якою була їхня попередня орієнтація – демократична чи вождистська.

Він народився в Житомирі. Закінчивсь кадетський корпус в Києві. Друкував українські видання в Петербурзі. Повернувся в Україну для розгортання РУП. Закінчив університет в Женеві. Партизанив на Уралі, який вже добре пізнав. Саме він прийняв і поселив царську родину в Єкатеринбурзі, яка у подальшому була розстріляна. Його ім’я носить гора – одна з трьох найвищих на Уралі.

Фраза, винесена у заголовок цієї статті, автором якої прийнято вважати громадського діяча та священника Константинса Лодеріса, сказана перед стратою, була словесним символом страшних кривавих випробувань, які випали на долю народу Латвії у 1919 році. Тоді республіка вперше пережила радянське вторгнення. Протягом майже півроку більша частина латвійських теренів була полем комуністичного експерименту. Дещо, з випробуваного більшовиками у Латвії, стане частиною методів репресій у майбутньому сталінському СРСР.

Як не старалася радянська влада, не вдалося відправити у небуття назву славетного симиренківського сорту яблуні "Ренет Симиренка". Після розстрілу вченого сорт перейменували на "Зеленка Вуда". Саме Володимир Симиренко фактично дав путівку в життя цьому сорту, зразок якого виріс у саду діда Платона Федоровича, а ретельно дослідив і описав його батько – корифей садівничої науки Левко Платонович.