Дні київського терору. Документальний фільм 1919 року

Німеччина передала міністру закордоних справ 9 історичних фільмів про Україну. Серед художніх - один документальний. Про звірства більшовиків у 1919 році в Києві та Харкові.

 
Кадри з документального фільму

Короткометражка містить багато тіл загиблих, які мені дуже нагадують подібні кадри жертв чекістів у 1941 році у Львові та інших містах заходу України. І в 2022 році у Бучі та Ізюмі.

У кадр попали також тодішні вулиці української столиці, знищені опісля тими ж чекістами, зокрема старий Хрещатик, вулиця Інститутська. Зазначені і показані конкретні адреси - будинки, які московити використовували під свої катівні.

 
Кадри з документального фільму

Фільм пропагандистський (точніше два - друга половина про Харків), знятий денікінцями - звісно ж, без жодної згадки про українське військо, яке в серпні 1919 року першим зайшло в Київ.

Командування обʼєднаною українською армією - УНР та УГА - забороняло вступати в бій із потенційним, як тоді важалось протибільшовицьким союзником. Українці хотіли разом із "добровольчєскою армією" (тодішніми союзниками Антанти, яка їх озброювала і всебічно підтримувала) боротись проти червоних московитів...

Але білі чи червоні - однаково московити. Як казав Бандера - "з москалями немає спільної мови". Поки українці чекали на переговори, білі брали в полон українські підрозділи в Києві. Ті ж денікінці і тоді ж, коли знімався цей фільм, "уславились" аналогічними масовими стратами.

 
Кадри з документального фільму

Особисто був на могилі євреїв у Боярці, яких вони вбили в серпні того ж 1919 року. На відміну від червоних, навіть не ховались - Левко Чикаленко (син Євгена) описав у своїх спогадах, як денікінці вішали євреїв прямо на ліхтарних стовпах на вокзалі і Боярці. Українців білі і червоні вбивали одинаково, з ненавистю.

Було б добре переробити цей фільм з українськими тезами, вилучивши денікінську пропаганду. Зокрема в кадрі є той самий прапор, який Чорні запорожці скинули із будинку Київської мерії.

 
Кадри з документального фільму

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.

Олексій Мустафін: Руйнівник системи. Іполіто Ірігоєн на чолі аргентинських радикалів

Історію держав Латинської Америки по інший бік Атлантики звикли сприймати як "вічне повторення", що нібито ніяк не дозволяє їм позбутися статусу периферії індустріального (а тепер вже й постіндустріального) світу. При цьому відмінностям між країнами регіону – а йдеться про величезний простір від Каліфорнії до мису Горн, який може вмістити кілька інших континентів, – уваги приділяють набагато менше. Для багатьох стає справжнім відкриттям, що, скажімо, Аргентина на початку XX сторіччя входила до першої "десятки" держав з найвищим рівнем доходів на душу населення.

Юрій Юзич: Козацький хрест і тризуб на могилі вояка Армії УНР у Франції

Могила 16-літнього вояка Армії УНР із Харківщини. Одного із сотень, долі яких переважно невідомі. Павло Роговий захищав Україну в складі 2-го Запорозького полку під командуванням Петра Болбочана, а згодом – у 1920 році – вже ройовим в складі 6-ї Січової дивізії під командуванням Марка Безручка допоміг врятувати Польщу від московської окупації. Як і тисячі вояків Армії УНР вірив, що поляки допоможуть відвоювати Україну.