Спецпроект

1960: "Сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст"

Радянський пропагандистський фільм про те, до чого призводить захоплення імпортною музикою, одягом і ресторанами. А також про людей, котрі з цим злом борються - про добровільних народних дружинників.

На жаль, у фільмі не вказані вихідні дані, але за одягом героїв стрічки логічно припустити, що йдеться про кінець 1950-х - початок 1960-х. Перші добровільні народні дружини зі звичайних громадян із активною життєвою позицію почали допомагати міліції у 1958 році.

"Юнцы, променявшие школу на подворотни ГУМа, торгуют товарами собственного производства" - себто саморобними платівками, вирізаними з рентгенівських знімків. Так тоді, ще до появи магнітофонних касет, поширювали ідеологічнo ворожу музику - рок-н-рол та інший джаз.

Крім музичних бізнесменів, автори стрічки гнівно таврують стиляг і тунеядців, які замість вливатися у широкі ряди будівничих комунізму живуть недалекими особистими інтересами. Але дружинники наведуть порядок.

Веселих свят! :)

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.