Спецпроект

1960: "Сегодня он играет джаз, а завтра Родину продаст"

Радянський пропагандистський фільм про те, до чого призводить захоплення імпортною музикою, одягом і ресторанами. А також про людей, котрі з цим злом борються - про добровільних народних дружинників.

На жаль, у фільмі не вказані вихідні дані, але за одягом героїв стрічки логічно припустити, що йдеться про кінець 1950-х - початок 1960-х. Перші добровільні народні дружини зі звичайних громадян із активною життєвою позицію почали допомагати міліції у 1958 році.

"Юнцы, променявшие школу на подворотни ГУМа, торгуют товарами собственного производства" - себто саморобними платівками, вирізаними з рентгенівських знімків. Так тоді, ще до появи магнітофонних касет, поширювали ідеологічнo ворожу музику - рок-н-рол та інший джаз.

Крім музичних бізнесменів, автори стрічки гнівно таврують стиляг і тунеядців, які замість вливатися у широкі ряди будівничих комунізму живуть недалекими особистими інтересами. Але дружинники наведуть порядок.

Веселих свят! :)

Міф про "віроломний напад". Документи з архіву СБУ

"Прибулі у прикордонну смугу німецькі солдати [...] розповсюджують чутки, що командування німецької армії має намір захопити Західну Україну [...]. Виступ німецьких військ проти Радянського Союзу має відбутися після закінчення дощів, як тільки встановиться погода"

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Антон Дробович: "Пам'ятання — це спротив забуттю"

Інтерв’ю з науковцем, громадським діячем Антоном Дробовичем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.