1986: останнє інтерв'ю гауляйтера України Еріха Коха

Нацистського керівника окупованої України не повісили. Еріх Кох став останнім нацистським лідером, доживши до 1986 року в комфортній камері в польській тюрмі. Ані УРСР, ані Радянський Союз не вимагали його видачі або смертної кари.

6 липня 1942 року рейхскомісар України Еріх Кох видав розпорядження про заборону службовцям цивільних установ рейхскомісаріату "Україна" відвідувати будь-які культурні заходи, організаторами яких є українці.

Рейхкомісаріат "Україна" - колоніальне адміністративне утворення на деяких окупованих нацистами українських і білоруських землях (Волинь, Поділля, Полісся, Центр, Полтавщина, Запоріжжя). Кох був господарем цієї квазідержави з вересня 1941-го по листопад 1944-го. 

Незважаючи на формальну "українізацію" (мова, поліція, окупаційні карбованці), нацисти розглядали комісаріат суто з територіальної, функціональної для Третього рейха точки зору. Навіть столицею Кох обрав не Київ, а Рівне.

Йому приписують фразу "Українським дітям не потрібні школи. Необхідних знань їх навчать німецькі господарі". За час урядування Коха 4 млн громадян України загинули, а 2,5 млн були вивезені на роботи в Німеччину як "остарбайтери". Окуповані території нещадно грабувалися - від чорноземів до картин.

Проти Коха у Рівному нібито діяв радянський партизанський загін за участі оспіваного в часи СРСР розвідника Кузнєцова. Маючи можливість знищити рейхскомісара, підпільники не зробили цього, що дає змогу окремим дослідникам висувати версії про співпрацю нациста з радянськими спецслужбами.

1944: таємниця смерті розвідника Кузнєцова

У 1944-45 роках Еріх Кох командував ополченням у Східній Пруссії, але втік звідти при наближенні Червної Армії. На цьому унікальному відео старий дідуган, який колись був жорстоким вершителем людських доль, обурюється, що вермахт здав Кенігсберг (нині Калінінград у Росії - ІП).

Найдивовижнішою є й подальша доля самого Коха. Утікши в Німеччину, він успішно переховувався кілька років, обробляв садочок і отримував державну допомогу. В 1949-му його вирахували британці, заарештували і видали полякам.

Суд над нацистом розпочався тільки в 1958 році у Варшаві - Коха звинуватили у знищенні 400 тисяч поляків Східної Прусії, але не згадали про його злочини в Україні. Під час процесу нацист заявляв про симпатії до Радянського Союзу і ставив собі в заслугу протидію планам свого шефа Альфреда Розенберга.

В 1959-му Коха засудили до страти, однак не повісили, як інших високопоставлених нацистів - замінивши вирок на довічне ув'язнення. Решту життя він провів у комфортабельній камері польської тюрми Барчево - з телевізором, бібліотекою і свіжою західною пресою.

Помер у листопаді 1986-го, у віці 90 років, так і не покараним за свої злочини в Україні. Уряди УРСР та СРСР нібито не вимагали його видачі або засудження.

Незадовго до смерті західнонімецькі журналісти взяли у Коха інтерв'ю про Кенігсберг. Шматочок цього тюремного відео нациста, який не розкаявся, ви і бачите тут.

Дивіться також інші матеріали за темою "Друга світова війна"

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

У перші дні 1918 року – 9 січня за старим стилем (22 січня за новим) – в умовах військової агресії проголошено незалежну республіку Україна.

Година папуги. Сумне Різдво

Комусь із бранців Козельська безіменний дух здавався недостатньо авторитетним. То врешті-решт табором пішла нова мода: викликати дух маршала Юзефа Пілсудського. Добєслава Якубовіча дух «Діда» засмутив: «Адже на питання, у кого ти мешкаєш, дух Пілсудського надав прізвище: Кєрсновські чи Кєрнойські. Мене це непокоїть, багато думав про це різне недобре».

Ян Палах: Смолоскип №1

Лібуше Палахова, продавчиня магазину в невеличкому містечку Вшетати, після робочого дня прийшла додому й увімкнула радіоприймач. Був звичайний будній день, 16 січня 1969 року. По радіо передали дивну звістку: у Празі «студент філософського факультету Я. П. вчинив самоспалення». «Який жах…» подумала пані Лібуше але не надала цьому повідомленню надмірної уваги. Ранковим потягом вона мала їхати до Праги на зустріч з сином – Яном Палахом, щоб піти по магазинах і вибрати йому капелюха.