1990: Михайло Горинь виступає на ІІ-му з'їзді Народного Руху

Доля ключових фігурантів ІІ-го з'їзду НРУ склалася по-різному. Іван Драч зараз є членом гуманітарної ради при Януковичі. Олександр Лавринович - міністр юстиції. Михайла Гориня поховають 15 січня у Львові.

Це відео, надане "Історичній Правді" багаторічним керівником української редакції Радіо "Свобода" Богданом Нагайлом, зняте 26 жовтня 1990 року на Других урочистих зборах Народного Руху України за перебудову. Громадський рух іще не став партією і не розколовся.

З трибуни звітує керівник секретаріату НРУ Михайло Горинь, якого ведучий з'їзду Дмитро Павличко представляє як "видатного діяча національно-визвольного руху".

"Імперський режим на протязі століть вбивав клин між окремими регіонами, нацьковуючи Схід на Захід", - каже колишній дисидент. Горинь описує тактичні завдання, які стояли перед секретаріатом НРУ: 1) домогтися консолідації нації, 2) розвалити імперію і 3) побудувати українську державу.

На цьому з'їзді Руху було визначено головну мету його діяльності - незалежність України. З назви забрали сором'язливий фіговий листок "за перебудову", причеплений туди у непевний 1989 рік. Головою Руху обрали Івана Драча, заступниками - Михайла Гориня й Олександра Лавриновича.

Зараз, через 22 роки після тих подій, потужної громадської організації більше не існує. У 1990-х вона НРУ перетворився у впливову опозиційну партію під керівництвом В'ячеслава Чорновола. У 1999-му партія розкололася, а Чорновіл загинув у таємничій автокатастрофі. У 2000-х обидва відлами Руху розчинилися в "Нашій Україні" і "Батьківщині".

Доля ключових фігурантів ІІ-го з'їзду НРУ склалася по-різному. Іван Драч зараз є членом громадської гуманітарної ради при президенті Януковичі. Олександр Лавринович - міністр юстиції вже в другому "регіональному" уряді (і вчетверте загалом).

А Михайло Горинь помер 13 січня у Львові.

Прощання з покійним відбудеться 15 січня об 11:00 у Церкві Святої Трійці, що на вул. Тершаківців, 11. О 12:00 розпочнеться чин похорону.

Читайте також: "Час Михайла Гориня"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.